У Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького відкривають нову бакалаврську освітню програму «Спортивна журналістика». Вона стане однією з перших в Україні, що поєднує журналістську підготовку зі спеціалізованими знаннями у сфері спорту.
Гарант освітньої програми Юрій Фінклер вже багато років у журналістиці: працював у медіа й із роками переконався, що якісна журналістика потребує не лише вміння працювати з інформацією, а й ґрунтовного розуміння теми. Саме цю ідею він прагне втілити у новій спеціалізації «Спортивна журналістика».
У розмові з Львівським центром журналістської солідарності він розповів, чому майбутнім медійникам потрібна галузевий напрям, як готуватимуть спортивних журналістів, із якими викликами стикнулися та якими мають стати перші випускники.
— Пане Юрію, розкажіть, чому свого часу саме ви обрали журналістику?
— Можна пожартувати, що я обрав журналістику, бо зрозумів, що нічого не вмію і мало що знаю. Я виріс у Радянському Союзі і мене страшенно цікавило питання, як працює західна журналістика та як вона впливає на радянського громадянина. Я постійно слухав «Голос Америки», «Радіо Свобода», «Вільну Європу» і BBC. До речі, навіть певним чином співпрацював із деякими кореспондентами.
Я закінчував напрям, який безпосередньо дотичний до журналістики – це спеціалізація «Редагування» в Українській академії друкарства.
У нас була доволі вільна атмосфера. Нам не ставили палиці в колеса, звичайно, у межах певних ідеологічних обставин, а навчання була цікавим. Це так само спонукало до розуміння того, що саме може зробити журналістика для того, щоб суспільство стало вільнішим.
Потім я був в армії в Угорщині – рік служив у дивізійній газеті окупаційних радянських військ. Тоді я зрозумів, що езопова мова може зробити дуже багато. Ми з колегами – був іще один журналіст з Узбекистану – намагалися через мляві ідеологічні тексти внести щось людяне. Хотіли, щоб навіть ті солдати, які служили в бойових підрозділах, зрозуміли, що слово може бути людяним і здатне надихнути на правильні вчинки. І до цього часу я вважаю, що журналістика недооцінена в демократичних суспільствах і тим більше в тоталітарних.
Але, на превеликий жаль, тільки така обставина як війна змусила багатьох людей зрозуміти, що журналістика – це другий фронт. Ті чи інші події можна інтерпретувати по-різному, і це може призвести до такого ганебного явища, як російський фашизм, а він в них ідеологічний.
Тобто журналістика може відіграти колосальну роль у формуванні ставлення суспільства до будь-чого. Можливо, тому я і зацікавився журналістикою.
— Чому і як виникла ідея створити саме програму спортивної журналістики?
— Так склалося, що це саме спортивна журналістика. Я вже років дванадцять бігаю Львовом і пропоную галузевим закладам освіти створити журналістську програму. Усе почалося з Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. Я звернувся до ректора з пропозицією створити журналістику музичного мистецтва. Мене не почули.
Не підтримали мене і в медичному університеті, хоча медична журналістика була б дуже вдалим напрямом такої галузевої представленості, якої зараз бракує.
А ось у Національному університеті ветеринарної медицини мене почули. І серед декількох пропозицій, які існували, ми вибрали саме спортивну журналістику.
Коли говоримо про універсальність, виникає проблема. Ми випускаємо журналістів, які потім приходять у медіа і повинні висвітлювати медичну, політичну, сільськогосподарську, культурну, туристичну, спортивну та інші проблематики.
У такій ситуації навіть досвідчені журналісти губляться, тому що так чи інакше знаходять свою контентну, галузеву нішу. Навіть у загальнополітичному виданні ми будемо висвітлювати передусім те, що нас цікавить і що добре знаємо. Тож постає питання: чи не варто нам узагалі розпочати галузеву підготовку журналістів?
Першою ластівкою в Україні став Західноукраїнський національний університет у Тернополі. Там проводять вишкіл правничих журналістів і успішно реалізовують цю практику.
Ми повинні проводити вишкіл журналістів, які дуже чітко орієнтуватимуться в конкретній проблемі, у певній темі й не будуть постійно звертатися до експертів.
Є також проблема методологічного характеру. Я пам’ятаю, як ще до ковіду і війни на різноманітних нарадах журналістам висловлювали певну претензію з боку Міністерства освіти. Вони казали, що закриють таку програму на бакалавраті, аби на галузевий диплом люди йшли на магістерську програму.
Натомість у Сполучених Штатах і Канаді практично немає бакалаврату з класичної журналістики. Там існує лише магістерська програма. Прикладом в Україні є Український католицький університет. Там немає бакалаврату з журналістики – туди приходять бакалаври з інших спеціальностей і здобувають прекрасні знання з журналістики.
Щоб випередити не дуже коректні кроки з боку Міністерства освіти, яке постійно показує нам жовті й червоні картки, потрібно адаптуватися до певних вимог. По-перше, до потреб, які висуває до нас журналістська практика. По-друге, до реалій організаційно-адміністративно-бюрократичної роботи.
Ну і, по-третє, галузева журналістика справді може вивести загальний рівень спеціальності на доволі серйозні обрії. Конкретні випускники спортивної, економічної, політичної журналістики й інших напрямів працюватимуть у медіа. Вони зможуть грамотно, чітко і конкретно представляти аудиторії інформацію, аналітику та персоналізацію певних досьє щодо тієї проблеми, яку висвітлюють і з якої здобули диплом бакалавра.
— Якщо говорити саме про спортивну журналістику, то яких дисциплін, на вашу думку, найбільше бракує в журналістській освіті, що ви вирішили створити окрему програму?
— Ми проводимо вишкіл універсальних, загальних журналістів. Половина навчальних дисциплін є журналістськими, більша частина з них адаптована до спортивної журналістики.
Інша половина – це безпосередньо ті дисципліни, які дають нашим студентам знання в галузі спорту. Це загальна спортивна підготовка, безпосередньо знання, пов’язані з різними видами спорту. Тобто розповіді про класичних представників спорту й адаптація їхніх біографій до наших умов. Також технологія проведення спортивних змагань та історія спорту. І, безумовно, усе те, що стосується термінології спортивної журналістики.
Це дуже важлива річ і водночас дуже негативна характеристика сучасного стану спортивного коментаторства.
Вчора я дивився футбол одного з клубів, там було жахливе коментування. Складалося враження, що взяли якогось непідготовленого студента. Людина була необізнана ні з історії футболу, ні з розуміння того, що наша команда, це представлення українського футболу.
У межах освітньої програми «Спортивна журналістика» будуть такі навчальні курси, які допоможуть виявити в кожного журналіста інтерес до конкретного виду спорту та до певної технології створення спортивного контенту в медіа. Хтось буде аналітиком, а хтось – коментатором. Дехто, можливо, піде працювати у пресслужбу.
— З якими ризиками ви вже стикалися чи, можливо, ще будете стикатися під час відкриття нової освітньої програми? Які основні виклики ви бачите?
— Ризик тут загальний. Дуже часто я впадав у таку істерику, що для журналістської освіти бракує телерадіостудії.
Але я стикався з тим, як до нас приходили професіонали з телебачення, щоб позичити освітлення і звук. Могли поставити камеру, чітко виставити світло і налаштувати звук, але коли справа доходила до постановки запитання вони губилися. Не знали, що запитувати і про що розповідати.
Тому перший виклик – це не техніка, а знання. Це читання, набуття елементарних базових знань, які дозволять студентові стати класним журналістом.
Друге – це реклама спеціальності. На превеликий жаль, немає достатнього розголосу про те, що відкривається програма спортивної журналістики. Ми обмежуємося інформацією в соціальних мережах і в професійних медіа. Не розміщуємо ширшої реклами, оскільки в університету немає на це можливостей.
Я намагаюся писати про це в блогах і в певних виданнях. Але сподіваюсь, що ми наберемо перший курс, і тоді інформація вже поширюватиметься за принципом BBC: бабця бабці скаже.
Третій виклик – місця практики. Коли ми говоримо про університет Франка чи Львівську політехніку, де готують журналістів загального профілю, то можна вести мову про будь-які медіа і редакції. Навіть про напівмедійні структури, пресслужби або тимчасові конференції, які потребують певного медійного висвітлення. У нас натомість сфера дуже вузька. І домовлятися щодо практики треба з журналістами та медіа, які висвітлюють саме спортивну проблематику.
Останнє – це техніка. Поки що ми не готові до дуже якісного професійного вишколу журналістів, які працюватимуть зі спортивною проблематикою. Але думаю, що протягом першого навчального року в нас з’являться і лабораторія, і студія, і комп’ютерний зал.
Ми також будемо працювати з тими журналістами, які погодяться проводити практичні заняття безпосередньо в нашому університеті.
Наразі ми нічого не маємо, окрім планів. Але ці наміри вже підкріплені двома медіа, і одним нашим закордонним партнером у Польщі. Сподіваюсь,що усе це здійсниться, але кількість викликів величезна.
— Чи залучатимуть до викладання фахівців, які мають практичний досвід, зокрема спортивних журналістів? Якщо так, то кого саме?
— Звичайно. Маємо намір провести круглий стіл із представниками, які висвітлюють спортивну проблематику і є доволі відомими журналістами. Це люди, думка яких є вагомою і чиї імена мають в Україні великий авторитет. Обов’язково буде Олександр Гливінський – голова Асоціації спортивних журналістів України.
Однак ми вирішили відмовитися від такої зустрічі до того моменту, поки не наберемо студентів. Можливо, зробимо це у вересні.
Крім того, я хочу запровадити за взірцем Українського католицького університету інавгураційні промови. Щоб кожного навчального року новий набір студентів спортивної журналістики вітали люди, думка яких має авторитет. Швидше за все, цього року інавгураційну промову виголосить якраз Олександр Гливінський.
— Чи плануєте ви створити щось на зразок університетської медіа, як газета чи YouTube-канал?
— Звичайно, будемо це робити, але нам потрібен приблизно рік, адже ми починаємо все з нуля. Я ще не знаю, хто навчатиметься на першому курсі, скільки буде першокурсників і якими вони прийдуть зі школи.
Але думаю, що так. Будемо активно працювати з внутрішніми медіа, надаючи нашим студентам певний практичний майданчик, тому що внутрішня практика є надзвичайно важливою.
— Як ви оцінюєте перспективи спортивної журналістики в найближчі п’ять-десять років?
— Перспективи прекрасні, оскільки сам спорт стає галуззю, яка разом із культурою і самою журналістикою у часи війни дуже допомагає нам залишатися собою. Театр, кіно, спорт, спілкування – усе це не лише відволікає, а супроводжує нас під час війни, дозволяючи бути людьми, які живуть у демократичній державі. Спортивна журналістика буде розвиватися.
Я хочу бачити спорт і спортивну журналістику професійними, а не дилетантськими, які оперують конкретною та правильною термінологією. Спортивну журналістику, представники якої не ставатимуть посміховиськом для тих людей, які справді розбираються у спорті. Вона буде чесно і дуже жорстко говорити про наявні проблеми, тому що багато аспектів замовчуються. А вони тією чи іншою мірою вилазять боком у нашому спортивному житті та негативно впливають на імідж України.
От зараз фашистів допускають до Олімпіади. Треба, щоб усі українські медіа, зокрема ті, які працюють і в Україні, і за кордоном, постійно порушували ці питання, показували кадри російських звірств. Потрібно показувати, що цю країну не можна пускати в цивілізований світ. Говорять, що спорт поза політикою. Нічого подібного.
Спорт – це одна зі складових культурно-соціального, інституційного та медійного супроводу війни, яка триває в Україні. Тому спорт ніколи не буде поза політикою.
— Якими ви хочете бачити своїх перших випускників бакалаврату? Якими журналістами вони мають вийти з університету?
— Грамотними, професійними людьми, які розуміють контексти. Є така фраза: «Ні, ні, ні, це неправда, це вирвано з контексту». У контексті будь-який факт, як дуже гарна перлинка в мушлі, завжди сяятиме правдивістю і відрізнятиметься від пропаганди. Розуміння контексту є надзвичайно важливим для того, щоб працювати в медіа. І, звичайно, чесність, а також певна сміливість.
Останнім часом мене непокоїть позиція журналістів: «мене це не цікавить», «це не моя проблема» або «зараз іде війна, давайте цього не чіпати». Якщо йдеться не про воєнну проблематику, мілітаризм, втручання у справи, які в принципі не можуть вирішуватися на рівні локальної журналістики, то чому не порушити інші проблеми.
Я дуже хотів, щоб наші журналісти розуміли контекст. Тоді подаєш матеріал абсолютно правдиво, показуєш його таким, яким він є, – не у власній інтерпретації, а відповідно до реальності. Саме тому в нас доволі широка програма.
Розуміння контексту не виникає просто так: не буває, що людина прийшла і відразу все зрозуміла. Ми підводимо студентів до цього, пропонуючи їм знання з великої кількості дисциплін, щоб спортивна проблематика подавалася в максимально повному вигляді.
Такими я хочу бачити перших випускників. Хоча я ще не бачив тих, з ким ми будемо працювати.
— Що ви б хотіли сказати абітурієнтам, які зараз вагаються, чи вступати до вас?
— Якщо ви любите спорт і хочете здобути класну освіту – Львів є осередком професійної журналістики та підготовки журналістів. Університет імені Івана Франка, Львівська політехніка – це вже заклади, про які особливо не потрібно розповідати, а ми лише починаємо.
Я звернувся б до цих людей словами, які дуже часто люблю повторювати, – не бійтеся. Якщо у вас є якийсь острах або певне нерозуміння того, що буде, якщо ви підете на спортивну журналістику, то можу запевнити – усе гаразд.
Це залежатиме від двох обставин. Від вашого бажання вчитися і здобувати ті знання, які вам пропонуватимуть. А з нашого боку ми будемо робити все для того, щоб навчальні дисципліни вам викладали найкращі викладачі не лише нашого університету, а й усього Львова.
Я звертатимуся і до університету Франка, і до Львівської політехніки по допомогу з викладанням. Ми запрошуватимемо найкращих викладачів, щоб вони посприяли нам на правах сумісництва.
Приходьте до нас вчитися. Це справді класна програма. Вона нова, а все нове – завжди цікаве!
Майдан Софія Божена, студентка-практикантка
