Цього року в Литві Міністерство оборони виділило кошти на підтримку журналістики, але не визначало, які саме редакції їх отримають. Саме цей принцип став одним із ключових у дискусіях про стійкість медіа та державну підтримку журналістики.
У Вільнюсі на щорічній конференції Литовського фонду підтримки медіа представили досвід 30 років державної підтримки журналістики.
Головне питання, навколо якого будувалася дискусія: як держава могла фінансувати медіа, не керуючи ними.
Литовська модель передбачала простий принцип: гроші були державними, але рішення про те, хто їх отримував, ухвалювали не чиновники.
Що підтримував Литовський фонд
Фонд підтримував регіональні та культурні медіа, новинну, розслідувальну й просвітницьку журналістику, медіа національних меншин і діаспори.
Особливо важливим було те, що частина програм передбачала не лише фінансування окремих матеріалів чи проєктів, а й підтримку самої діяльності редакцій.
Для регіональних медіа на таке фінансування спрямовували 70% коштів відповідної програми. Тобто підтримувався не лише контент, а й спроможність редакцій працювати.
Показовою була й динаміка фінансування. Коли нинішній Фонд розпочав роботу у 2024 році, його бюджет становив 6,5 млн євро — приблизно вдвічі більше, ніж передбачала попередня система підтримки.
Програма за участю Міністерства оборони
Цьогоріч 555 тисяч євро спрямували на нову програму суспільної стійкості. Її Фонд розробив спільно з Міністерством оборони та Міністерством культури.
Метою програми було допомагати людям розпізнавати дезінформацію та ворожу пропаганду, краще розуміти питання національної безпеки й загальної оборони, а також підтримувати аналітичну журналістику та розслідування у сфері безпеки.
Ключовою була процедура розподілу коштів.
Конкретні заявки оцінювали експерти, а рішення про фінансування ухвалювала рада Фонду з урахуванням їхніх оцінок.
Попит виявився значним: медіа подали заявки майже на 1,96 млн євро за доступних 555 тисяч.
У результаті профінансували 41 проєкт на 499 420 євро. Серед них 21 проєкт належав регіональним медіа.
Чому цей досвід був важливим для України
Саме цей принцип став одним із головних висновків литовської дискусії.
В Україні під час війни місцеві редакції відігравали важливу роль у житті громад. Коли зникало світло, погано працював зв’язок, громади атакували дрони, а соціальні мережі наповнювалися чутками, редакція, якій люди довіряли роками, сама ставала елементом стійкості громади.
Тому на подібні європейські моделі варто було дивитися уважно.
Державна підтримка журналістики не обов’язково означала державний контроль над нею. Вирішальним було питання, хто і за якими правилами розподіляв кошти.
У Литві між державним бюджетом і конкретною редакцією стояли конкурс та професійна експертиза.
Нинішніх 50 експертів Фонду відібрали через відкритий конкурс на два роки. Політики та державні службовці не могли бути експертами Фонду.
Для України це була практична дискусія про те, як підтримувати локальні та регіональні медіа державним ресурсом і водночас захищати їхню редакційну незалежність від влади.
