Наголос

Журналістам на замітку . Або як захиститись від медіа новацій

Поняття істини, правди, правильності
й достовірності

Поняття істини іноді розглядають паралельно з поняттями правди, правильності й достовірності, причому часто не розрізняючи їх. Проте ці терміни мають різні значення й різні сфери застосування.

Поняття істини. Свого часу німецький філософ Г. Геґель писав про те, що істина завжди конкретна. Це, зокрема, означає, що стосовно кожного твер­дження потрібно враховувати два фактори: а) яких конкретних значень часу та місця в просторі воно стосується[1]; б) стосується воно окремої, одиничної власти­вості, події або явища (тобто окремого факту), чи їх узагальнення, тобто теорії. Зі сказаного, зокрема, випли­ває, що якщо відносно твердження невідомим є фактор часопростору, то це апріорі ставить під сумнів його істинність.

З урахуванням сказаного, істина — це властивість твердження, за якої воно адекватно[2] відображає якийсь фрагмент реального світу в певних часопро­сторових коорди­натах, причому незалежно від специфіки цього відтворення в свідомості суб’єкта пізнання й органів його чуття. Властивість твердження, за якої воно відтворює якийсь фрагмент реального світу неадекватно, називають хибою. Наприклад, твердження Будь-який предмет, випущений з руки, падає на землю вважають істинним, оскільки, записавши не падає, ми отримаємо між цим твердженням і тією ж подією в реальному світі суперечність (у твердженні будь-який предмет не падає, а в реальному світі — падає). У цифро­вому представленні істину позначають як 1, а хибу — як 0. Імовірну істинність розташовують в інтервалі між 1,0 та 0,0 і записують, наприк­лад, як 0,45; 0,84 тощо.

622px-Time_Saving_Truth_from_Falsehood_and_Envy

Час, який рятує істину від брехні й заздрощів

На практиці для визначення істинності твердження потрібно зробити кілька кроків: а) з’ясувати значення понять, з яких воно складається, і встановити логічний зв’язок між ними; б) зі значень понять і предиката створити ідеальну модель (образ), або значення твердження; в) з’ясувати часопросторові коорди­нати моделі та її залежність від них; г) порівняти цю модель з описаним у твердженні фрагментом світу; ґ) встановити ступінь адекватності відтворення цією моделлю фрагмента світу; д) на основі встановленого ступеня адекватності прийняти рішення про істинність твердження. Під час проходження цих кроків для встанов­лення ступеня адекватності треба застосовувати апарати теорії схожості (в біоло­гії), теорії подібності (в інженерних науках) тощо. На побутовому рівні людина часто визначає ступінь подібності інтуїтивно, за допомогою інтуїції.

Встановити адекватність (див. у попередньому абзаці п. „ґ”) можна кількома способами:

— те, що описано в твердженні, повинно бути очевидним, тобто таку подію можна будь-коли й будь-де спостерігати й перевірити на істинність (наприклад, У наш час на планеті Земля після дня настає ніч; Дніпро впадає в Чорне море);

— те, що описано в твердженні, хоча й не очевидно, але за потреби завжди можна перевірити емпірично, тобто на практиці, провівши необхідні досліди (наприклад, Швидкість світла становить 300 000 км/год);

— те, що описано в твердженні, хоча й не очевидно, але можна довести (наприклад, Сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи), а за потреби істинність результату доведення можна додатково перевірити знову ж таки емпірично, наприклад, шляхом вимірювань і підрахунків.

La_Vérité,_par_Jules_Joseph_Lefebvre

Істина в образі жінки (образ істини в епоху Нового часу)

У наш час у традиційній та сучасних логіках виокремлюють низку типових значень істинності тверджень, про що детальніше піде мова в підрозділі 4.4.

Поняття правди. Слово правда походить з праслов’янської мови, в якій воно означало „правий, справедливий”. У сучасній українській мові антонімами до слова правда є слова брехня, вимисел, фальш, неправда. У суспільстві за допо­мо­гою епітетів значенню слову правда часто надають різних емоційних відтінків на зразок гірка правда, солодка правда тощо.

У повсякденному житті слово правда іноді використовують у розумінні суб’єктивного, базованого на власному досвіді уявлення людини про істину, що дає підставу твердити про наявність у суб’єктів „кількох” правд.

Крім того, слово правда використовують також для позначення твер­джень, які з високою ймовірністю можуть бути визнані істинними. Ось приклад.

Наприкінці 50-х років ХХ ст. журналіст однієї з євро­пейських держав соціалістичного табору написав книгу про афри­канську країну, в якій на той час панував ще напів­рабовласницький, напівфеодальний лад. Правив цією державою імператор.

Журналіст докладно описав, як у цій країні використовують рабську працю. Для створення „живого” образу імператора він трохи свідомо прибрехав, а саме: написав, що в імператора є собака, яку той дуже любить, причому навіть більше ніж своїх співгромадян (насправді собаки в імператора не було).

Книжку прочитав очільник європейської держави, грома­дя­нином якої був журналіст і який так само мав і дуже любив свого собаку. Прочитавши епізод про собаку, очільник сприйняв написане як карикатуру на себе й негайно позбувся пса.

Поняття правильності. Крім слів істина, правда, в текстах, часто використовують поняття правильності.

Поняття правильності ґрунтується на тому, що існує множина правил, за якими треба опрацьовувати певні дані. Методологія будь-якого вчення (теорія) вимагає, щоб ці правила були заздалегідь відомими, усталеними й перевіреними мільйони разів. У логіці такими є, наприклад, правила виведення. Оскільки істин­ність тверджень сама логіка не встановлює, то для неї на перше місце виступає дотримання саме логічних правил виведення, що є обов’язковою, проте ще не достатньою умовою істинності отриманого вивідного знання.

Вивід чи аргументацію, в яких логічні правила виведення дотримані, вважають правильними. Якщо ж у них такі правила не дотримані (тобто опрацю­вання даних виконано неправильно), то це без жодних попередніх умов слугує підставою для того, щоб поставити під сумнів істинність отриманого вивідного знання. Так, незважаючи на істинність засновків у поданому нижче виводі, його висновок є хибним, оскільки порушено правила виведення силогізму:

Всі горили є приматами.

Всі люди також є приматами.

Отже, всі горили є людьми.

Поняття достовірності. У суспільстві часто замість терміна істинність використовують слово достовірність, яким позначають властивість знань не викли­ка­ти сумніву, бути цілком правильними, точними. Але таке значення цього слова є побутовим, нетермінологічним. У теорії інформації термін достовірність має інше значення — це частка неспотворених символів у копії повідомлення стосовно його оригіналу. Отже, використовувати термін достовірність у значенні істина в терміно­системі логіки немає підстав.

Прикладом порушення достовірності можуть слугувати деякі твори Т. Шевченка в тому вигляді, в якому вони вийшли з-під пера поета (оригінал), і їх варіанти, відцензуровані в радянський час (копія). Для таких відцензурованих варіантів можна вирахувати частку неспотворених у них символів (у відсотках), що й визначатиме достовірність.

Розмуіння істинності в двозначній логіці

На перших етапах розвитку традиційна логіка розглядала тільки реальний світ, причому вивчала стосовно нього тільки два значення тверджень: ІСТИНА й ХИБА. Трохи пізніше в ній почали розрізняти істинність об’єктивну (не залежить від органів чуття суб’єкта) та суб’єктивну (залежить від органів чуття суб’єкта).

Істинним твердженням у двозначній логіці є, наприклад, таке: Леонід Каденюк є першим космонавтом незалежної України, — істинність якого не залежить ні від часу, ні від місця, ні від будь-яких умов.

Від інших значень істинності, які існують об’єктивно (наприклад, від значення ІМОВІРНО ІСТИННО), двозначна логіка намагається абстрагу­ватися, але це їй не завжди вдається. Тому, наштовхнувшись на них, вона трактує їх, зокрема, як невизначені. При цьому виокрем­люють два значення невизна­ченості: НЕВИЗНАЧЕНО ІСТИННО й НЕВИЗНАЧЕНО. Так, значення НЕВИЗНАЧЕНО виникає, наприклад, у твер­дженнях під час деяких виведень за логічним квадратом (див. підрозділ 9.4.1), коли результат такої операції може бути або істинним, або хибним.

Невизначено істинне твердження — це твердження, істинність якого через відсутність конкретних значень вжитих у ньому кванторів чи понять встановити неможливо. Наприклад, істинність твердження Особа народилася в Маріуполі встановити неможливо, оскільки невідомо, про яку конкретну особу та про який конкретний час йдеться. Ще приклади: Тіло є гарячим; Автомобіль їде швидко; На планеті Земля вода закипає при 100° С[3]. Проте після усунення невизначеностей такі твердження можуть бути визнані істинними чи хибними.

magritte-decalcomanc3ada-450x450
[Двозначна логіка: Є або НЕМА, ІСТИНА або ХИБА, ТАК або НІ, 1 або 0]

Невизначене твердження — це твердження, істинність якого немож­ливо встановити через відсутність засобів (інструментів), що дають змогу з’ясувати його істинність. Таким є, наприклад, твердження Серед зірок Молочного Шляху існують такі, на планетах яких існує життя. Двозначна логіка розглядає такі твердження або як припущення, або як гіпотези.

Припущення — це твердження, яке залежно від потреби без будь-яких аргументів тимчасово вважають істинним чи хибним.

Гіпотеза — це твердження, яке через наявність певних аргументів за іс­тин­­ністю набуває значення ІМОВІРНО ІСТИННО. Визнаючи наявність гіпотез, двозначна логіка за фактом визнає, що існує якнайменше і третє значення істин­нос­ті, а тому виявляється, що наявність лише двох значень істинності є неповною.

До сказаного вище треба додати, що значення ХИБА в двозначній логіці також має цілу низку варіантів свого розуміння, а саме: твердження з таким значенням можуть бути брехнею, обманом, вигадкою чи дезінформацією. Ці види хибних тверджень мають такі означення:

брехня — хибне твердження, яке описує реальний світ, але при цьому його неадекватність реальному світу не приховують (прикладом такої брехні є твердження російської пропаганди Нас [тобто російських військ. — З. П.] там [в Україні. — З. П.] нет, хоча всі знають, що вони там є, про що свідчать паспорти й військові квитки загиблих росіян; та й сама російська влада офіційно визнає, що російські добровольці в Україні є);

обман — хибне твердження, яке описує реальний світ, але при цьому його неадекватність реальному світу приховують (прикладом є твердження російських посадовців про те, що Малаійзійський літак МН-17 збила українська ракета);

вигадка — хибне твердження, яке описує нереальний світ, але вида­ється за таке, що описує реальний світ, істинне, а те, що воно описує нереальний світ, не приховують (приклад: оповідання на зразок „Пригод барона Мюнхаузена” Е. Распе);

дезінформація[4] — хибне твердження, яке описує нереальний світ, але видається за таке, що описує реальний світ, істинне, а те, що воно описує нереальний світ, приховують (приклад: уже згадана історія про хлопчика, розіп’ятого на Донеччині українськими військовиками).

IMG_4311-564x423

Мисливці на перепочинку

[„Істинна” розповідь про пригоди на полюванні]

Крім викладеного, потрібно враховувати, що в процесі з’ясування істинності для суб’єктів вкрай важливу роль відіграє їх переконаність в істинності стверджу­ваного. Річ у тім, що одні схильні вірити, що вся отримана інформація є переважно істинною; другі схильні вважати всю отриману інформацію переважно хибною; треті схильні все піддава­ти сумніву й, за наявності найменшої можливості, перевіряти[5]. На таку переконаність впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори (детальніше про них сказано в підрозділі 13.8).

З позиції традиційної двозначної логіки люди в суспільстві створюють тексти двох видів: ті, що описують реальний світ (наприклад, наукові статті, монографії, повідомлення мас-медіа), і ті, що описують нереальні, можливі світи (наприклад, казки). Якщо з текстами першого виду все зрозуміло (вони повинні відповідати всім нормам логіки), то щодо повідомлень другого виду постає запи­тання: чи повинні вони відповідати нормам логіки?

Традиційна логіка відповідає на це запитання так: у текстах виокрем­люють фактичний і логічний аспекти істинності. Відповідно:

— якщо текст описує реальний світ, то його твердження завжди оціню­ють з позиції їх адекватності реальному світові, а, крім того, перевіряють, чи не порушують вони всіх інших законів і правил логіки (цей аспект істинності називають фактичною істинністю);

— якщо текст описує не реальний, а якийсь можливий світ, його твер­джен­ня приймають за істинні і так само перевіряють, чи не порушують вони всіх інших законів і правил логіки (цей аспект істинності називають логічною істинністю).

Отже, будь-які тексти, навіть казки, повинні відповідати законам і пра­ви­лам традиційної логіки. Винятки з цього правила вказано в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Необхідність перевірки істинності, дотримання законів
і правил логіки у різних видах літератури

      Вид перевірки     Вид літератури
 наукова  офіційна  (ділова)  технічна  навчальна  довідкова  інформацій­на  популярна    публіцисти­чна  світоглядна  художня  рекламна  дитяча
Перевірка на істинність щодо реального світу + + + + + + + +, – +, – +, – +, –
Перевірка на дотримання законів і правил логіки + + + + + + + + + +, – +, – +, –

Примітка: знак + (плюс) означає необхідність перевірки, а знак (мінус) — відсутність такої необхідності.

Концепції істинності

Описану в підрозділі 4.3 процедуру визначення істинності вважають класичною. Іноді таку концепцію істинності називають ще кореспон­дентською на тій підставі, що зі зміною в світі ситуації, щоб залишатися істинним, повинно змінюватися й саме твердження, яке його описує, тобто твердження повинно кореспондуватися (видозмінюватися) разом з дійсністю.

Класичний спосіб визначення істинності для науки, а, отже, й для тради­цій­ної логіки, є як необхідним, так і цілком достатнім, і саме ним вони, як прави­ло, користуються. Проте в суспільстві на противагу традиційній логіці, викорис­товують цілу низку інших концепцій істинності, зокрема формальну, мульти­варіантну, конвенціональну, когерентну, прагматичну, релятивну й нігіліс­тичну.

[Парадокс 1]      

Формальну концепцію істинності застосо­вують у математичній логіці. У ній, — за А. Тарським, — прийнято вважати, що в певному логічному можливому світі твердження A, B, C… є істинними, якщо їм відповідають якісь елементи непорожньої множини, а хибними — ті твердження, яким відповідають порожні множими (про поняття множини див. у підрозділі 5.3.1). Далі вирахову­ють істинність отриманих із цих простих тверджень складних.

Мультиваріантна концепція істинності запропонована в Середні віки Фомою Аквінським. Вона полягає в тому, що істиною визнають одночасно і нау­ко­ві, і релігійні істини. Перші з них — за Фомою Аквінським — є істинами розуму, а другі — істинами одкровення, проте, оскільки обидві походять від Бога, відтак одна одній не суперечать. Звідси випливає наслідок: два твердження Навколишній світ створений Богом і Навколишній світ ніким [Богом] не створе­ний за середньовічною логікою є одночасно істинними, хоча перше з них сучасна наука визнає хибним (релігія — істинним), а друге твердження наука визнає істинним (релігія — хибним). Зрозуміло, що з позиції сучасної логіки ці твердження перебувають у відношенні суперечності.

Згідно з конвенціональною концепцією істиною є те, з чим погоджується суспільство або обрана ним („експертна”) частина. Так, у суспільстві до XVII ст. вважалося, що твердження Земля є пласкою — істинне, оскільки так вважала більшість науковців того часу. Підвидом конвенціональної є авторитарна концепція істинності, яка дає право на істину лише тій частині суспільства, котка є владою (такими були, наприклад, більшовицький чи нацистський режими). На конвенціо­нальній концепції ґрунтується, зокрема, концепція релігійної істинності. Так, у пере­важ­ній більшості релігій те, що записано в їх священних книгах (Біблії, Корані, Трипітаці, Ведах, Торі), які визнають такими лідери цих релігій, є незаперечною істиною. Тому, наприклад, у християнській релігії твердження Ісус Христос воскрес є істинним. Заперечення релігійної істини відсуває вірянина за межу релігійної громади.

Згідно з когерентною концепцією істинними є твердження такого повідомлення, між твердженнями якого немає суперечності. Тому, наприклад, навіть казка, в якій Котигорошко булавою вбиває семиголового Змія, є істинною, а, отже, і всі її твердження також вважають істинними. Основне, щоб в іншому епізоді цієї казки не було сказано, що в Змія було, наприклад, три чи одинадцять голів, або що Змія вбив не Котигорошко, а Кощій Безсмертний. Якщо ж таке матиме місце, тоді твердження казки будуть вважати хибними (бодай ті, між якими є протиріччя або суперечність), а решта — не менш як невизначеними або й хибними.

Прагматична концепція вважає істинними твердження тієї теорії, яка має прагматичну цінність, тобто є корисною для суспільної практики, дає позитивний результат. Так, істинною — згідно з цією концепцією — є, наприклад, теорія особистості З. Фройда, яку широко використовують у психіатрії (З. Фройд уважав, що людиною керують два потяги: жадоба влади й сексуального задоволення). Хоча перевірити істинність цієї теорії в повному обсязі на емпіричному матеріалі відповідно до вимог науки неможливо.

Релятивна концепція істинності виходить із того філософського поло­жен­­ня, що існує істина абсолютна й відносна. Ця концепція вказує, що істин­ність тверджень залежить від їх „контексту”, а саме від кількох додаткових параметрів: від часу, від місця в просторі, а також від умов. Так, наприклад, міжнародна ісламська політична партія (Хізб ут-Тахрі́р аль-Ісламі́) в двох державах світу визнається терористичною організацією, а в решті країн світу та ООН такою не визначається. Відповідно, у вказаних двох країнах суди засуджують своїх грома­дян, що є членами цієї партії, до різних термінів ув’язнення, а в решті країн світу такого не відбувається. Це означає, що залежно від визнання однієї умови істинною чи хибною (Хізб ут-Тахрі́р аль-Ісламі́ є/не є терористичною організа­цією), визначається істинність іншого твердження (Гро­ма­дянин X держави Y ви­зна­­ється/не визнається терористом, а, отже, підля­гає/не підлягає ув’язненню).

Прихильники нігілістичної концепції вважають, що в реальному, недос­ко­на­лому світі істини як такої практично не існує, оскільки довкола всі брешуть (попередньо всіх має бути переконано саме в цьому). Істина існує лише в якомусь іншому можливому досконалішому світі. Тому говорити про те, що будь-яке твер­дження є істинним — безглуздо. Звідси випливає наслідок: оскільки все вислов­лене є брехнею, то говорити можна абсолютно все (адже воно і так, і сяк є хиб­ним!). Тим більше, що перевірити абсолютно всі твердження, наприклад, у мас-­ме­діа, суб’єкт у принципі не має змоги. Цю концепцію істинності деякі держави використовують під час інформаційних воєн, гостроконфліктних полі­тич­них переговорів для виправдання власних дезінформаційних кампаній. Однак з часом надзвичайно зручна для виправ­дання будь-яких кроків агресора концепція почи­нає діяти у зворотньому напрямі: якщо агресор бреше дуже часто, врешті-решт йому перестають вірити, причому навіть тоді, коли він говорить сущу правду. Цей психологічний закон ілюструє приказка: Хто раз збрехав, тому другий раз не вірять.

Відносність

[З позиції науки істина іноді також відносна…]

Як зазначалося, формальна, мультиваріантна, конвенціональна, коге­рентна, прагматична, релятивна й нігіліс­тич­на концепції істинності належать до некласичних. У цьому підручнику буде використано класичну концепцію істин­ності. Інші концепції істинності (наприклад, прагматичну, релятивну) в науці й логіці використовують лише тоді, коли застосувати класичну концепцію з об’єктивних причин неможливо.


[1] Останнім часом, враховуючи велику кількість в інтернеті й мас-медіа непереві­рених, хибних повідомлень, розроблено спеціальну теорію, яка як обовязкову умову перед­бачає необхідність встановлення часопросторових координат тверджень (ця технологія отримала назву Fact checking).

[2] Основою для визначення ступеня адекватності слугують теорія подібності та засто­со­вуваний у ній критерій подібності (між фрагментом світу та його віртуальною, інформа­ційною моделлю, відтвореною в значенні твердження). На побутовому рівні людина часто визначає ступінь подібності інтуїтивно.

[3] Як відомо, температура кипіння води залежить від висоти її розташування над поверхнею землі. Тому таке на перший погляд цілком істинне твердження насправді є невиз­начено істинним, оскільки в ньому не враховано контекст, а саме фактор простору, тобто висоти розташування води над рівнем океану.

[4] Як побутовий синонім часто використовують запозичений термін фейк (від англ. fake — обман, фальшивка).

[5] В одному з експериментів у Вікіпедії (англійський сегмент) навмисно було опублі­ковано хибну інформацію про смерть однієї особи (насправді ця особа була жива). Читачі Вікіпедії виявили й виправили помилку на дев’ятий день.

Член НСЖУ Зеновій Партико