Військовослужбовці за характером своєї діяльності мають певні обмеження навіть у мирний час, не кажучи вже про війну. Але чи входить сюди заборона військовослужбовцям спілкуватися з журналістами? Адже випадки створення різних неприємностей для військовослужбовців за спілкування з журналістами непоодинокі. Від цього не рятує ані статус у цивільному житті, ані суспільна користь від такого спілкування.
Наприклад, із сержантом-інструктором навчальної роти в навчальному центрі ДШВ Олександром Погребиським провели “виховну бесіду” за інтерв’ю онлайн-виданню “Цензор.Нет”. І це доволі м’які наслідки в порівнянні з попереднім переведенням його з бойової бригади до навчального центру за інше інтерв’ю. Причому навіть статус Олександра Погребиського як депутата Київської міської ради, навіть передбачений законодавством обов’язок спілкуватися з виборцями й суспільством загалом не вплинув на ситуацію.
Проблема не нова, ще 2019 року на ресурсі InfoResist був оприлюднений матеріал про проблеми в спілкуванні військовослужбовців з журналістами. Від початку повномасштабного вторгнення Росії ситуація стала ще гострішою. Зафіксовано чимало випадків, коли військовослужбовцям (на різних посадах, у різних званнях) “прилітало” за “несанкціоноване” спілкування з журналістами, навіть якщо водночас не розголошувалася якась військова таємниця або ж інша інформація, що становила б загрозу національній безпеці України.
Проте чинне законодавство України не містить заборон на таке спілкування. Зрозуміло, що військовослужбовці з огляду на свої функції мають доступ до певної інформації з обмеженим доступом, і розголошення такої інформації обмежене законом, а порушення обмежень призводить до відповідальності, передбаченої законом. Зрозуміло, що виступати від імені всіх Збройних сил або від імені конкретної військової частини має право лише командир або спеціально уповноважена ним особа, зокрема пресофіцер. Однак ці обмеження не призводять до автоматичної заборони для інших військовослужбовців спілкуватися з журналістами на теми, які їх хвилюють, якщо водночас не розголошується інформація з обмеженим доступом. Стаття 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” прямо передбачає:
“Стаття 1-2. Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей
Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами”.
Тобто серед прав, які має військовослужбовець, є й право на свободу слова, закріплене в статті 34 Конституції України:
“Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.
Отже, законодавство не передбачає обмеження спілкування з журналістами для військовослужбовців (на відміну від обмеження політичної діяльності, підприємницької діяльності тощо). Зрозуміло, що спілкування з журналістами, особливо в умовах війни, вимагає від військовослужбовця розумності, відповідальності та обережності. Однак будь-які каральні заходи за сам факт спілкування з журналістом щодо військовослужбовця є незаконними і можуть навіть розцінюватися як протиправне перевищення службових повноважень з боку командирів, які до цього вдаються.
Іванка Мельник для ІМІ
