Ухвалення нового закону “Про медіа”необхідне не лише через обов’язки, які має Україна на шляху вступу до Європейського Союзу, але й для посилення юридичного захисту на інформаційному фронті.
Надання нашій державі статусу кандидата на вступ до ЄС відкриває перед Україною великий, але, сподіваюся, не дуже довгий шлях для реформ і трансформацій та встановлює конкретні зобов’язання.
Новий закон має впорядкувати регулювання всіх медіа, зокрема нових інтернет-ресурсів.
Також ми маємо оновити застаріле національне законодавство про медіа, чинне ще з 90-х років минулого століття. Медійний ландшафт відтоді суттєво змінився: з’явився потужний інтернет, багато соціальних мереж, стрімінгових сервісів, діяльність яких жодним чином не регулювалася та не регулюється і донині.
Сьогодні ж існують реальні прогалини в законі медійного регулювання, які створюють можливості для маніпуляції, особливо в часі повномасштабної війни.
Національне законодавство має відповідати європейським стандартам і сучасному рівню технологічного розвитку. Новий закон здійснює загальне регулювання сфер, які були частково врегульованими або перебували у “сірій зоні” (платформи спільного доступу до відео, онлайн-медіа, аудіовізуальні послуги на замовлення).
Законопроєктом закріплено три ключові позиції:
- Перша – впровадження у законодавство положень Європейської директиви про аудіовізуальні медіапослуги, що впорядковує та наближає українське законодавство до правової бази Євросоюзу і є одним із зобов’язань України в межах угоди про асоціацію з ЄС.
- Друга – подолання надмірних приватних інтересів у медіа як одна з норм так званого антиолігархічного закону.
- Третя – співрегуляція (co-regulation), нововведення закону. Таке поняття запроваджується вперше: медійники спільно з Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення і Міністерством культури та інформаційної політики України можуть брати участь у врегулюванні тих чи інших важливих питань.
Ми маємо гарантувати незалежність регулятора. Законопроєктом підсилено повноваження регулятора, а також гарантовано його фінансову незалежність.
Є окремий параграф, який регулює відносини зі ЗМІ держави-агресорки. Цей розділ спочатку викликав багато запитань, проте був схвалений експертами Ради Європи.
Думаю, що в умовах широкомасштабної війни вже ні в кого не виникає сумнівів, що ворог використовує ЗМІ як зброю, тому запроваджуємо норми, які дозволяють у законний спосіб, користуючись законом, боронити український інформаційний простір від агресії варварів з росії.
Також у законі передбачено можливість скасування реєстрації за рішенням регулятора й процедуру анулювання ліцензії у випадках, наприклад, коли у структурі є “російський елемент”; спеціальні норми щодо блокування онлайн-сервісів держави-агресорки.
Все це створює додаткові механізми захисту національного інформаційного простору, що є особливо актуальним під час війни.
А ще вперше на законодавчому рівні запроваджується визначення поняття “медіаграмотність”. У часи гібридної війни здатність громадян критично мислити й захищатися від маніпуляцій є вагомим внеском у національну безпеку.
Закон у тому вигляді, який зареєстровано, розроблено ще 2020-го року профільним комітетом із залученням експертів Ради Європи, українських фахівців і представників індустрії.
Закон – це передусім основа для планомірного розвитку ЗМІ. І ми всі дискусії переводимо у букву закону.
Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики України
