Поняття
істини, правди, правильності
й достовірності
Поняття істини іноді розглядають паралельно з поняттями правди, правильності й достовірності, причому часто не розрізняючи їх. Проте ці терміни мають різні значення й різні сфери застосування.
Поняття істини. Свого часу німецький філософ Г. Геґель писав про те, що істина завжди конкретна. Це, зокрема, означає, що стосовно кожного твердження потрібно враховувати два фактори: а) яких конкретних значень часу та місця в просторі воно стосується[1]; б) стосується воно окремої, одиничної властивості, події або явища (тобто окремого факту), чи їх узагальнення, тобто теорії. Зі сказаного, зокрема, випливає, що якщо відносно твердження невідомим є фактор часопростору, то це апріорі ставить під сумнів його істинність.
З урахуванням сказаного, істина — це властивість твердження, за якої воно адекватно[2] відображає якийсь фрагмент реального світу в певних часопросторових координатах, причому незалежно від специфіки цього відтворення в свідомості суб’єкта пізнання й органів його чуття. Властивість твердження, за якої воно відтворює якийсь фрагмент реального світу неадекватно, називають хибою. Наприклад, твердження Будь-який предмет, випущений з руки, падає на землю вважають істинним, оскільки, записавши не падає, ми отримаємо між цим твердженням і тією ж подією в реальному світі суперечність (у твердженні будь-який предмет не падає, а в реальному світі — падає). У цифровому представленні істину позначають як 1, а хибу — як 0. Імовірну істинність розташовують в інтервалі між 1,0 та 0,0 і записують, наприклад, як 0,45; 0,84 тощо.
Час, який рятує істину від брехні й заздрощів
На практиці для визначення істинності твердження потрібно зробити кілька кроків: а) з’ясувати значення понять, з яких воно складається, і встановити логічний зв’язок між ними; б) зі значень понять і предиката створити ідеальну модель (образ), або значення твердження; в) з’ясувати часопросторові координати моделі та її залежність від них; г) порівняти цю модель з описаним у твердженні фрагментом світу; ґ) встановити ступінь адекватності відтворення цією моделлю фрагмента світу; д) на основі встановленого ступеня адекватності прийняти рішення про істинність твердження. Під час проходження цих кроків для встановлення ступеня адекватності треба застосовувати апарати теорії схожості (в біології), теорії подібності (в інженерних науках) тощо. На побутовому рівні людина часто визначає ступінь подібності інтуїтивно, за допомогою інтуїції.
Встановити адекватність (див. у попередньому абзаці п. „ґ”) можна кількома способами:
— те, що описано в твердженні, повинно бути очевидним, тобто таку подію можна будь-коли й будь-де спостерігати й перевірити на істинність (наприклад, У наш час на планеті Земля після дня настає ніч; Дніпро впадає в Чорне море);
— те, що описано в твердженні, хоча й не очевидно, але за потреби завжди можна перевірити емпірично, тобто на практиці, провівши необхідні досліди (наприклад, Швидкість світла становить 300 000 км/год);
— те, що описано в твердженні, хоча й не очевидно, але можна довести (наприклад, Сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи), а за потреби істинність результату доведення можна додатково перевірити знову ж таки емпірично, наприклад, шляхом вимірювань і підрахунків.
Істина в образі жінки (образ істини в епоху Нового часу)
У наш час у традиційній та сучасних логіках виокремлюють низку типових значень істинності тверджень, про що детальніше піде мова в підрозділі 4.4.
Поняття правди. Слово правда походить з праслов’янської мови, в якій воно означало „правий, справедливий”. У сучасній українській мові антонімами до слова правда є слова брехня, вимисел, фальш, неправда. У суспільстві за допомогою епітетів значенню слову правда часто надають різних емоційних відтінків на зразок гірка правда, солодка правда тощо.
У повсякденному житті слово правда іноді використовують у розумінні суб’єктивного, базованого на власному досвіді уявлення людини про істину, що дає підставу твердити про наявність у суб’єктів „кількох” правд.
Крім того, слово правда використовують також для позначення тверджень, які з високою ймовірністю можуть бути визнані істинними. Ось приклад.
Наприкінці 50-х років ХХ ст. журналіст однієї з європейських держав соціалістичного табору написав книгу про африканську країну, в якій на той час панував ще напіврабовласницький, напівфеодальний лад. Правив цією державою імператор.
Журналіст докладно описав, як у цій країні використовують рабську працю. Для створення „живого” образу імператора він трохи свідомо прибрехав, а саме: написав, що в імператора є собака, яку той дуже любить, причому навіть більше ніж своїх співгромадян (насправді собаки в імператора не було).
Книжку прочитав очільник європейської держави, громадянином якої був журналіст і який так само мав і дуже любив свого собаку. Прочитавши епізод про собаку, очільник сприйняв написане як карикатуру на себе й негайно позбувся пса.
Поняття правильності. Крім слів істина, правда, в текстах, часто використовують поняття правильності.
Поняття правильності ґрунтується на тому, що існує множина правил, за якими треба опрацьовувати певні дані. Методологія будь-якого вчення (теорія) вимагає, щоб ці правила були заздалегідь відомими, усталеними й перевіреними мільйони разів. У логіці такими є, наприклад, правила виведення. Оскільки істинність тверджень сама логіка не встановлює, то для неї на перше місце виступає дотримання саме логічних правил виведення, що є обов’язковою, проте ще не достатньою умовою істинності отриманого вивідного знання.
Вивід чи аргументацію, в яких логічні правила виведення дотримані, вважають правильними. Якщо ж у них такі правила не дотримані (тобто опрацювання даних виконано неправильно), то це без жодних попередніх умов слугує підставою для того, щоб поставити під сумнів істинність отриманого вивідного знання. Так, незважаючи на істинність засновків у поданому нижче виводі, його висновок є хибним, оскільки порушено правила виведення силогізму:
Всі горили є приматами.
Всі люди також є приматами.
Отже, всі горили є людьми.
Поняття достовірності. У суспільстві часто замість терміна істинність використовують слово достовірність, яким позначають властивість знань не викликати сумніву, бути цілком правильними, точними. Але таке значення цього слова є побутовим, нетермінологічним. У теорії інформації термін достовірність має інше значення — це частка неспотворених символів у копії повідомлення стосовно його оригіналу. Отже, використовувати термін достовірність у значенні істина в терміносистемі логіки немає підстав.
Прикладом порушення достовірності можуть слугувати деякі твори Т. Шевченка в тому вигляді, в якому вони вийшли з-під пера поета (оригінал), і їх варіанти, відцензуровані в радянський час (копія). Для таких відцензурованих варіантів можна вирахувати частку неспотворених у них символів (у відсотках), що й визначатиме достовірність.
Розмуіння істинності в двозначній логіці
На перших етапах розвитку традиційна логіка розглядала тільки реальний світ, причому вивчала стосовно нього тільки два значення тверджень: ІСТИНА й ХИБА. Трохи пізніше в ній почали розрізняти істинність об’єктивну (не залежить від органів чуття суб’єкта) та суб’єктивну (залежить від органів чуття суб’єкта).
Істинним твердженням у двозначній логіці є, наприклад, таке: Леонід Каденюк є першим космонавтом незалежної України, — істинність якого не залежить ні від часу, ні від місця, ні від будь-яких умов.
Від інших значень істинності, які існують об’єктивно (наприклад, від значення ІМОВІРНО ІСТИННО), двозначна логіка намагається абстрагуватися, але це їй не завжди вдається. Тому, наштовхнувшись на них, вона трактує їх, зокрема, як невизначені. При цьому виокремлюють два значення невизначеності: НЕВИЗНАЧЕНО ІСТИННО й НЕВИЗНАЧЕНО. Так, значення НЕВИЗНАЧЕНО виникає, наприклад, у твердженнях під час деяких виведень за логічним квадратом (див. підрозділ 9.4.1), коли результат такої операції може бути або істинним, або хибним.
Невизначено істинне твердження — це твердження, істинність якого через відсутність конкретних значень вжитих у ньому кванторів чи понять встановити неможливо. Наприклад, істинність твердження Особа народилася в Маріуполі встановити неможливо, оскільки невідомо, про яку конкретну особу та про який конкретний час йдеться. Ще приклади: Тіло є гарячим; Автомобіль їде швидко; На планеті Земля вода закипає при 100° С[3]. Проте після усунення невизначеностей такі твердження можуть бути визнані істинними чи хибними.
Невизначене твердження — це твердження, істинність якого неможливо встановити через відсутність засобів (інструментів), що дають змогу з’ясувати його істинність. Таким є, наприклад, твердження Серед зірок Молочного Шляху існують такі, на планетах яких існує життя. Двозначна логіка розглядає такі твердження або як припущення, або як гіпотези.
Припущення — це твердження, яке залежно від потреби без будь-яких аргументів тимчасово вважають істинним чи хибним.
Гіпотеза — це твердження, яке через наявність певних аргументів за істинністю набуває значення ІМОВІРНО ІСТИННО. Визнаючи наявність гіпотез, двозначна логіка за фактом визнає, що існує якнайменше і третє значення істинності, а тому виявляється, що наявність лише двох значень істинності є неповною.
До сказаного вище треба додати, що значення ХИБА в двозначній логіці також має цілу низку варіантів свого розуміння, а саме: твердження з таким значенням можуть бути брехнею, обманом, вигадкою чи дезінформацією. Ці види хибних тверджень мають такі означення:
— брехня — хибне твердження, яке описує реальний світ, але при цьому його неадекватність реальному світу не приховують (прикладом такої брехні є твердження російської пропаганди Нас [тобто російських військ. — З. П.] там [в Україні. — З. П.] нет, хоча всі знають, що вони там є, про що свідчать паспорти й військові квитки загиблих росіян; та й сама російська влада офіційно визнає, що російські добровольці в Україні є);
— обман — хибне твердження, яке описує реальний світ, але при цьому його неадекватність реальному світу приховують (прикладом є твердження російських посадовців про те, що Малаійзійський літак МН-17 збила українська ракета);
— вигадка — хибне твердження, яке описує нереальний світ, але видається за таке, що описує реальний світ, істинне, а те, що воно описує нереальний світ, не приховують (приклад: оповідання на зразок „Пригод барона Мюнхаузена” Е. Распе);
— дезінформація[4] — хибне твердження, яке описує нереальний світ, але видається за таке, що описує реальний світ, істинне, а те, що воно описує нереальний світ, приховують (приклад: уже згадана історія про хлопчика, розіп’ятого на Донеччині українськими військовиками).
Мисливці на перепочинку
[„Істинна” розповідь про пригоди на полюванні]Крім викладеного, потрібно враховувати, що в процесі з’ясування істинності для суб’єктів вкрай важливу роль відіграє їх переконаність в істинності стверджуваного. Річ у тім, що одні схильні вірити, що вся отримана інформація є переважно істинною; другі схильні вважати всю отриману інформацію переважно хибною; треті схильні все піддавати сумніву й, за наявності найменшої можливості, перевіряти[5]. На таку переконаність впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори (детальніше про них сказано в підрозділі 13.8).
З позиції традиційної двозначної логіки люди в суспільстві створюють тексти двох видів: ті, що описують реальний світ (наприклад, наукові статті, монографії, повідомлення мас-медіа), і ті, що описують нереальні, можливі світи (наприклад, казки). Якщо з текстами першого виду все зрозуміло (вони повинні відповідати всім нормам логіки), то щодо повідомлень другого виду постає запитання: чи повинні вони відповідати нормам логіки?
Традиційна логіка відповідає на це запитання так: у текстах виокремлюють фактичний і логічний аспекти істинності. Відповідно:
— якщо текст описує реальний світ, то його твердження завжди оцінюють з позиції їх адекватності реальному світові, а, крім того, перевіряють, чи не порушують вони всіх інших законів і правил логіки (цей аспект істинності називають фактичною істинністю);
— якщо текст описує не реальний, а якийсь можливий світ, його твердження приймають за істинні і так само перевіряють, чи не порушують вони всіх інших законів і правил логіки (цей аспект істинності називають логічною істинністю).
Отже, будь-які тексти,
навіть казки, повинні відповідати законам і правилам традиційної логіки. Винятки
з цього правила вказано в табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Необхідність перевірки істинності, дотримання
законів
і правил логіки у різних видах літератури
| Вид перевірки | Вид літератури | |||||||||||
| наукова | офіційна (ділова) | технічна | навчальна | довідкова | інформаційна | популярна | публіцистична | світоглядна | художня | рекламна | дитяча | |
| Перевірка на істинність щодо реального світу | + | + | + | + | + | + | + | +, – | +, – | +, – | +, – | – |
| Перевірка на дотримання законів і правил логіки | + | + | + | + | + | + | + | + | + | +, – | +, – | +, – |
Примітка: знак + (плюс) означає необхідність перевірки, а знак – (мінус) — відсутність такої необхідності.
Концепції істинності
Описану в підрозділі 4.3 процедуру визначення істинності вважають класичною. Іноді таку концепцію істинності називають ще кореспондентською на тій підставі, що зі зміною в світі ситуації, щоб залишатися істинним, повинно змінюватися й саме твердження, яке його описує, тобто твердження повинно кореспондуватися (видозмінюватися) разом з дійсністю.
Класичний спосіб визначення істинності для науки, а, отже, й для традиційної логіки, є як необхідним, так і цілком достатнім, і саме ним вони, як правило, користуються. Проте в суспільстві на противагу традиційній логіці, використовують цілу низку інших концепцій істинності, зокрема формальну, мультиваріантну, конвенціональну, когерентну, прагматичну, релятивну й нігілістичну.
Формальну концепцію істинності застосовують у математичній логіці. У ній, — за А. Тарським, — прийнято вважати, що в певному логічному можливому світі твердження A, B, C… є істинними, якщо їм відповідають якісь елементи непорожньої множини, а хибними — ті твердження, яким відповідають порожні множими (про поняття множини див. у підрозділі 5.3.1). Далі вираховують істинність отриманих із цих простих тверджень складних.
Мультиваріантна концепція істинності запропонована в Середні віки Фомою Аквінським. Вона полягає в тому, що істиною визнають одночасно і наукові, і релігійні істини. Перші з них — за Фомою Аквінським — є істинами розуму, а другі — істинами одкровення, проте, оскільки обидві походять від Бога, відтак одна одній не суперечать. Звідси випливає наслідок: два твердження Навколишній світ створений Богом і Навколишній світ ніким [Богом] не створений за середньовічною логікою є одночасно істинними, хоча перше з них сучасна наука визнає хибним (релігія — істинним), а друге твердження наука визнає істинним (релігія — хибним). Зрозуміло, що з позиції сучасної логіки ці твердження перебувають у відношенні суперечності.
Згідно з конвенціональною концепцією істиною є те, з чим погоджується суспільство або обрана ним („експертна”) частина. Так, у суспільстві до XVII ст. вважалося, що твердження Земля є пласкою — істинне, оскільки так вважала більшість науковців того часу. Підвидом конвенціональної є авторитарна концепція істинності, яка дає право на істину лише тій частині суспільства, котка є владою (такими були, наприклад, більшовицький чи нацистський режими). На конвенціональній концепції ґрунтується, зокрема, концепція релігійної істинності. Так, у переважній більшості релігій те, що записано в їх священних книгах (Біблії, Корані, Трипітаці, Ведах, Торі), які визнають такими лідери цих релігій, є незаперечною істиною. Тому, наприклад, у християнській релігії твердження Ісус Христос воскрес є істинним. Заперечення релігійної істини відсуває вірянина за межу релігійної громади.
Згідно з когерентною концепцією істинними є твердження такого повідомлення, між твердженнями якого немає суперечності. Тому, наприклад, навіть казка, в якій Котигорошко булавою вбиває семиголового Змія, є істинною, а, отже, і всі її твердження також вважають істинними. Основне, щоб в іншому епізоді цієї казки не було сказано, що в Змія було, наприклад, три чи одинадцять голів, або що Змія вбив не Котигорошко, а Кощій Безсмертний. Якщо ж таке матиме місце, тоді твердження казки будуть вважати хибними (бодай ті, між якими є протиріччя або суперечність), а решта — не менш як невизначеними або й хибними.
Прагматична концепція вважає істинними твердження тієї теорії, яка має прагматичну цінність, тобто є корисною для суспільної практики, дає позитивний результат. Так, істинною — згідно з цією концепцією — є, наприклад, теорія особистості З. Фройда, яку широко використовують у психіатрії (З. Фройд уважав, що людиною керують два потяги: жадоба влади й сексуального задоволення). Хоча перевірити істинність цієї теорії в повному обсязі на емпіричному матеріалі відповідно до вимог науки неможливо.
Релятивна концепція істинності виходить із того філософського положення, що існує істина абсолютна й відносна. Ця концепція вказує, що істинність тверджень залежить від їх „контексту”, а саме від кількох додаткових параметрів: від часу, від місця в просторі, а також від умов. Так, наприклад, міжнародна ісламська політична партія (Хізб ут-Тахрі́р аль-Ісламі́) в двох державах світу визнається терористичною організацією, а в решті країн світу та ООН такою не визначається. Відповідно, у вказаних двох країнах суди засуджують своїх громадян, що є членами цієї партії, до різних термінів ув’язнення, а в решті країн світу такого не відбувається. Це означає, що залежно від визнання однієї умови істинною чи хибною (Хізб ут-Тахрі́р аль-Ісламі́ є/не є терористичною організацією), визначається істинність іншого твердження (Громадянин X держави Y визнається/не визнається терористом, а, отже, підлягає/не підлягає ув’язненню).
Прихильники нігілістичної концепції вважають, що в реальному, недосконалому світі істини як такої практично не існує, оскільки довкола всі брешуть (попередньо всіх має бути переконано саме в цьому). Істина існує лише в якомусь іншому можливому досконалішому світі. Тому говорити про те, що будь-яке твердження є істинним — безглуздо. Звідси випливає наслідок: оскільки все висловлене є брехнею, то говорити можна абсолютно все (адже воно і так, і сяк є хибним!). Тим більше, що перевірити абсолютно всі твердження, наприклад, у мас-медіа, суб’єкт у принципі не має змоги. Цю концепцію істинності деякі держави використовують під час інформаційних воєн, гостроконфліктних політичних переговорів для виправдання власних дезінформаційних кампаній. Однак з часом надзвичайно зручна для виправдання будь-яких кроків агресора концепція починає діяти у зворотньому напрямі: якщо агресор бреше дуже часто, врешті-решт йому перестають вірити, причому навіть тоді, коли він говорить сущу правду. Цей психологічний закон ілюструє приказка: Хто раз збрехав, тому другий раз не вірять.
Відносність
[З позиції науки істина іноді також відносна…]Як зазначалося, формальна,
мультиваріантна, конвенціональна, когерентна, прагматична, релятивна й нігілістична
концепції істинності належать до некласичних. У цьому підручнику буде
використано класичну концепцію істинності. Інші концепції істинності
(наприклад, прагматичну, релятивну) в науці й логіці використовують лише тоді,
коли застосувати класичну концепцію з об’єктивних причин неможливо.
[1] Останнім часом, враховуючи велику кількість в інтернеті й мас-медіа неперевірених, хибних повідомлень, розроблено спеціальну теорію, яка як обовязкову умову передбачає необхідність встановлення часопросторових координат тверджень (ця технологія отримала назву Fact checking).
[2] Основою для визначення ступеня адекватності слугують теорія подібності та застосовуваний у ній критерій подібності (між фрагментом світу та його віртуальною, інформаційною моделлю, відтвореною в значенні твердження). На побутовому рівні людина часто визначає ступінь подібності інтуїтивно.
[3] Як відомо, температура кипіння води залежить від висоти її розташування над поверхнею землі. Тому таке на перший погляд цілком істинне твердження насправді є невизначено істинним, оскільки в ньому не враховано контекст, а саме фактор простору, тобто висоти розташування води над рівнем океану.
[4] Як побутовий синонім часто використовують запозичений термін фейк (від англ. fake — обман, фальшивка).
[5] В одному з експериментів у Вікіпедії (англійський сегмент) навмисно було опубліковано хибну інформацію про смерть однієї особи (насправді ця особа була жива). Читачі Вікіпедії виявили й виправили помилку на дев’ятий день.
Член НСЖУ Зеновій Партико
