До такого протиставлення і висновку мене привів нещодавній випадок. Напередодні різдвяних свят мій хрещеник та одночасно племінник (до речі, круглий сирота), воїн Михайло Заплатинський, який до мобілізації в ЗСУ проживав у селі Соколів Новояричівської ОТГ Львівської області, знаючи, що у сусідньому селі Великосілки, яке, як і Соколів, відноситься до Великосілківського старостинського округу (староста коломієць, навмисно написав його прізвище з малої літери і без імені із зрозумілих причин, про які знають мешканці цього округу) організувалась волонтерська група, яка нібито займається виготовленням маскувальних сіток, з проханням виготовити таку сітку розміром десять на вісім метрів для потреб військового підрозділу 25-ї окремої бригади, в якому він разом із бойовими побратимами вже півроку боронить Україну: спочатку – на харківському, а тепер – на сумсько-курському напрямках.
І ось тут почалось… місцеві, так звані «активісти», (справедливо буде, коли назву їх аферистами) оперативно взялись одразу до збору коштів серед місцевих мешканців, немовби на придбання матеріалу. І назбирали їх з довірливих односельців за одними джерелами – 4,5 тисячі гривень, за іншими – 7 тисяч. Але до виготовлення маскувальної сітки справа так і не дійшла. І сіток немає, і кошти односельцям не повернули.
Дізнавшись про такий стан справ у «волонтерському» середовищі цього старостинського округу Новояричівської ОТГ (голова Петро Соколовський), до якого якраз і підходить визначення – псевдоволонтерський, хоч тут «волонтерством» займаються працівники, які мають стабільну зарплату в ОТГ і «волонтерять» під час основного робочого часу, я, в час різдвяних святкувань, за сприяння секретаря єпархії прот. Петра Мартинюка, звернувся з таким же проханням до волонтерського центру «Під покровом Пречистої» (голова Мирослава Хоміцька), який діє, з благословення Високопреосвященного митрополита Іларіона, керуючого Рівненською єпархією, з початку повномасштабного вторгнення московії на українську землю при Свято-Покровському кафедральному соборі Рівного. І ось, буквально за декілька днів, між різдвяними святкуваннями, маскувальна сітка загальною площею 100 квадратних метрів була виготовлена цілком безкоштовно і відправлена «Новою поштою» до бійців.
Зазначу, що в загальному в цьому центрі волонтерською діяльністю на добровільних засадах зайнято близько півсотні ентузіастів. І кошти на виготовлення військового спорядження тут збирають з пожертв вірян під час проведення організованих ними благодійних ярмарків.
З початку війни тут виготовили близько 22 тисячі квадратних метрів маскувальних сіток різних розмірів і захисних кольорів і відправили їх у різні бойові підрозділи, не дивлячись на те, що в них можуть і не воювати їх земляки. Зауважу, що військовому підрозділу, в якому воює Михайло Заплатинський, нещодавно відправили дві маскувальні сітки – зеленого та білосніжного кольору, які виготовлені із спеціальної особливої тканини «спанбонд», і яку нарізали унікальними хвилястими смужками, створюючи природний ландшафт місцевості, де воюють бійці.
У волонтерському центрі «Під покровом Пречистої», займаються не лише виготовленням маскувальних сіток, а й плетуть для воїнів нашоломники, шкарпетки, виготовляють окопні свічки, тощо.
Також у цьому центрі займаються збором та сортуванням одягу, продуктів харчування, медикаментів, речей першої необхідності для внутрішньопереміщених осіб (ВПО) та воїнів. Свою лепту у цю добровільну та благодійну справу вносять навіть діти, учні недільної школи.
Активісти центру також відвідують медичні заклади, де проходять лікування та реабілітацію поранені бійці та надають їм, погоджену з медперсоналом, необхідну допомогу.
У волонтерському центрі «Під покровом Пречистої», як і в інших таких центрах нашої єпархії Православної Церкви України на численних парафіях шістнадцяти благочинь роблять добру, благодійну справу, ревно допомагаючи ЗСУ всіма доступними засобами, разом з воїнами, наближаючи нашу Перемогу над московитським ворогом, задля досягнення справедливого миру.
Наостанок, побажав би і своїм землякам із ОТГ, що на Львівщині перейнятися кожному і всіма цією важливою волонтерською діяльністю, жертовною допомогою для ЗСУ. Та й із зарплати воїна Михайла Заплатинського, як і інших бійців, які до мобілізації проживали на території цієї ОТГ, у бюджет її надходять значні відрахування. Крім того, у Михайла Заплатинського, на потреби ОТГ, нещодавно «відтяли» шість сотих землі з власного городу, не надавши рівноцінної, або грошової компенсації за неї. Слід запам’ятати слова Отто Бісмарка: «Хто не хоче дбати про свою армії, буде обов’язково годувати чужу». Думаю, що вже давно прийшов час це усвідомити, бо старожили добре пам’ятають «асвабадітєлєй» і 1939 і 1944 років. І не зрозуміло, якими інтересами керувалися голова пан Петро Соколовський та місцеві депутати, приймаючи бюджет Новояричівської ОТГ (до речі, однієї з економічно найпотужніших ОТГ Львівщини), коли у видатках на цей рік передбачили наймізерніший відсоток допомоги на ЗСУ. Проте, собі, рідненьким, передбачили захмарні зарплати та ще й премії, у два рази більші за саму зарплату. І тут справедливо напрошується крилатий вислів вже Симона Петлюри: «Не так страшні нам московські воші, як свої гниди».
Михайло ЯКИМОВИЧ,
член Національної спілки журналістів України
