Командирів і начальників структурних підрозділів Сил оборони України, а також військових навчальних закладів, установ та організацій зобов’язали узгоджувати тези інтерв’ю, а також брифінгів, блогів, коментарів «щодо застосування ЗСУ» зі структурним підрозділом Збройних Сил, відповідальним за організацію стратегічних комунікацій у ЗСУ. Про це йдеться в наказі, який є у розпорядженні «Детектора медіа». Правдивість документа підтвердили два джерела «ДМ», причетних до роботи в комунікаційних підрозділах ЗСУ.
Ми вирішили дізнатися думку медійників про це нововведення та поставили їм запитання: як вплине на роботу журналістів наказ військовим узгоджувати всі коментарі зі Страткомом ЗСУ? Відповідають журналісти Анна Калюжна, Іван Антипенко, Юрій Бутусов, Наталія Нагорна, Христина Бердинських, Анна Мірошниченко, Василіса Степаненко, Ксюша Савоскіна, Анастасія Горпінченко, Руслан Смєщук.
Анна Калюжна, воєнна кореспондентка:
Для того, аби зрозуміти, як цей наказ вплине безпосередньо на роботу воєнкорів, треба отримати якесь роз’яснення від будь-якого оборонного відомства. Як ми маємо тепер діяти згідно з цим наказом? Багато пресофіцерів, із якими ми спілкуємося неформально, кажуть, що простіше буде взагалі нічого не робити, ніж намагатися дотримуватися цього правила узгодження кожного коментаря — а там зараз ніби написано саме так — зі СтратКомом. Деякі, наприклад, норми існують і зараз, наприклад, вимога узгоджувати все з Безпекою операцій. Але де-факто воно не працює, тому що це неможливо у світі інформаційних технологій. Бо якщо, наприклад, журналісти офіційних медіа й будуть цього дотримуватися, то цього не будуть дотримуватися блогери, які просто роблять контент у якомусь не дуже формалізованому форматі. Плюс практично в усіх військовослужбовців є соцмережі. Я не можу зрозуміти сенс узгодження кожного коментаря, бо де-факто це означатиме наступне: ми звертаємося з запитом до пресофіцера, він, наприклад, каже «так», а потім йому ще й треба зібрати всі тези, які нам скажуть військовослужбовці на «нулі» чи на другій лінії, потім відправити це на затвердження, це три дні будуть узгоджувати — й після цього, може, просто змінитися абсолютно обстановка і все це вже буде неактуально. Я читаю це не як юристка і не як військовослужбовець — і це виглядає так, що воно паралізуватиме роботу медіа. Але все ж перед тим, як розганяти типову для нас зраду, мені б хотілося отримати роз’яснення від офіційних органів.
Я розумію бажання військового керівництва взяти інформаційний простір трохи під свій контроль. Бо зараз усе змішане: і якісь щирі коментарі з критикою військовослужбовців, і те, що росіяни намагаються розігнати, вдаючи, що це від наших військовослужбовців, а насправді це просто якісь постановні відео. І все це змішується в один великий хаос і він дуже шкодить настроям українців, цивільних і військових. Ніхто не може розібратися, де росіяни запустили ІПСО, а де справді коментарі чи відео від військовослужбовців. Тому в теорії я можу зрозуміти бажання взяти цей «медіахаос» (це тепер моє улюблене слово, яке Сергій Лещенко сказав) під контроль. Але зараз дуже потрібне роз’яснення, бо — якщо я протлумачила наказ вірно — ми будемо дуже програвати росіянам в оперативності коментарів і висвітленні ситуації. Це буде приблизно те саме, як тоді, коли у перший світловий день після підриву Каховської ГЕС туди не пускали журналістів і в результаті міжнародна преса цитувала росіян. Або ж це буде як «геніальне» рішення закрити на чотири місяці журналістам можливість працювати на авдіївському напрямку, в результаті чого всі запам’ятали жахливі речі при відході з Авдіївки, але ніхто не знає, скільки росіян і їхньої техніки ми там ліквідували. От, власне, я боюся, що ефект буде саме таким.
Іван Антипенко, журналіст видання «Ґрунт»:
Не готовий зараз про це говорити, бо не стикався ще в роботі. Очевидно, що така бюрократизація і затягування не на краще, але як це буде в реальності, не уявляю.
Юрій Бутусов, воєнний кореспондент, головний редактор видання «Цензор.нет»:
Як і будь-який наказ, який ускладнює ухвалення рішень і віднімає додатковий час. Відповідальність треба децентралізовувати, а тут усе завершиться як завжди — суворий контроль призведе не до покращення роботи, а до зняття відповідальності та більших обмежень.
Наталя Нагорна, воєнна кореспондентка ТСН:
Головна проблема в тому, що ми зможемо щось показувати лише через три дні після подій. У нас і так важливий стандарт журналістики «оперативність» уже помножився на нуль. Ми майже не даємо стрими, прямі ефіри, місця прильотів — уся ця інформація обмежена. А якщо відкладати матеріал на «не пізніше, ніж за три дні до публікації», то незрозуміло, скільки ще його будуть погоджувати. У випадку порушення для журналіста це не мало б нічого змінити, але багато чого змінює для пресофіцера. Якщо пресофіцер просто повіз журналістів на позиції та вони зняли абсолютно пересічний репортаж, щодо пресофіцера можуть запровадити дуже серйозні санкції. Це зовсім не стимулює пресофіцерів співпрацювати з медіа. Всі розуміють, що у нас війна, але не можна створювати аж таку кількість перешкод для журналістів. Ми погодилися на акредитації, вони видаються на певний термін і це в принципі нормально. Ми обов’язково пишемо листи на сектор, у якому ми маємо працювати. Плюс ми маємо перерахувати бригади, з якими будемо працювати. Це насправді дивно, бо я з власних джерел маю знати, де стоять певні бригади. Ці питання дуже часто розв’язують оперативно, бо є багато толкових пресофіцерів, які нам допомагають і самі пропонують зйомки. У нас є чудові пресофіцери, не хочеться, аби звʼязали руки їм.
До журналістів також зможуть прикопатися щодо будь-якого інтерв’ю. Одна справа, коли це інтерв’ю командира бригади. Але їх і так погоджували раніше, брали дозвіл на запис. На зйомку іноземної техніки — окремий запит. Але зараз відбувається збільшення бюрократичної системи і нерозуміння того, що саме можуть назвати державною таємницею. При цьому нікуди не зникне механізм, що частина журналістів працює просто по дзвінку. Це дуже вибіркова система, вона не про рівність і однаковий доступ журналістів. Виникнуть ситуації, що журналісти конкурують не матеріалами, а доступом і якимись привілеями.
Проблема в дефіциті комунікації. До журналістів потрапляють огризки документів, із яких зрозуміло, як їхній роботі можуть перешкоджати, але не зрозуміло, як журналісти можуть себе захистити. В нас дуже багато секторів, де досі не організована нормальна робота. Тобі можуть сказати про бойовий виїзд, а коли ти приїжджаєш, дають «рояль в кущах». Кількість обмежень, які зараз накладаються на журналіста, і так катастрофічна та суперечить усім стандартам.
Постановам, які не обговорюють з журналістами, складно давати зворотню відповідь. Ми готові приходити й спілкуватись, але так, щоб це мало результат. У нас і так зараз менше матеріалів про війну та ресурсів, до того ж ще й мобілізовані журналісти й оператори. Дуже великі проблеми з тим, щоб знайти щось дійсно нове. Для цього потрібен дуже великий елемент імпровізації. А тепер виходить, що якийсь обстріл «не був затверджений за три дні» й тому ми не можемо його показувати? Чіткі прописані правила допоможуть позбутися маніпуляцій. Правила, що прописані без участі журналістів, створюють винятково цензуру.
Христина Бердинських, журналістка-фрилансерка:
Я думаю, що це вплине на висвітлення війни в іноземних медіа. Його просто стане менше. А потім влада і військові будуть збирати наради й питати всіх навколо, чому Україна зникає зі сторінок світових медіа.
Анна Мірошниченко, журналістка «5 каналу»:
«Цікава» ініціатива. Ще більш цікаво, яка її кінцева мета? Дуже шкода, якщо ця новація паралізує роботу моїх колег на передку. Взяти коментар у військового і три дні його потім узгоджувати? І це за умови, що зараз новини з фронту живуть день-два і далі з’являються інші події… То виходить, журналісти просто поповнюватимуть свої архіви або видаватимуть «прострочені» сюжети чи як? Якщо стоїть задача повністю провалити комунікацію, то ось власне так воно і працюватиме.
Більше скажу. Мені як ведучій проєкту-інтерв’ю «Хто з Мірошниченко?» тепер зовсім не зрозуміло, як писати інтерв’ю з військовими. Тобто я маю виписати чітку структуру питань своєму герою, він їх узгодить. Потім узгодить свої тези-відповіді та прийде на інтерв‘ю?! Це ж вийде геть не жива розмова, а постановка. Тоді вже краще ставити суфлер на інтерв’ю і нехай герой читає заготовлене…
Дуже сподіваюся, що ці «новації» викличуть резонанс і заборони скасують. Інакше ми програємо в комунікації ще більше, ніж програємо нині.
Василиса Степаненко, кореспондентка Associated Press:
Я вважаю, такий наказ може негативно вплинути на висвітлення війни для міжнародної спільноти в цілому, адже чекати три дні, поки росіяни активно наступають на різних напрямках фронту, — просто злочин. Нам треба транслювати новини оперативно, адже за три дні світ уже зовсім не пам’ятає того, що відбулося три дні тому. Новина стає неактуальною, і люди втрачають інтерес до неї. Саме тому ми постійно працюємо в полі, намагаємося висвітлювати новини оперативно, поки світ фокусує свою увагу на цьому, — і, звісно, нам потрібні оперативні коментарі.
Але якщо вони планують перевіряти коментарі в журналістів, то це взагалі порушення редакційної політики та стандартів міжнародних медіа. Це взагалі неприпустимо, таким чином ми можемо втратити довіру світової спільноти до української армії.
Ксюша Савоскіна, журналістка hromadske.ua:
Якщо я зрозуміла правильно, то нам тепер, окрім запиту на зйомку в бригаді, треба буде ще й узгоджувати, про що ми б хотіли говорити з військовими?
Або узгоджувати тези, які є в записаному матеріалі, за кілька днів до публікації?!
Втім, обидва варіанти виглядають як намагання паралізувати роботу на фронті.
Це проблема, тому що коли на якомусь із напрямків відбувається загострення, напрям закривають і журналісти не можуть працювати з військовими. Так було з Авдіївкою, наприклад, або на півночі Харківщини (тоді десь на тиждень приблизно закрили напрям і журналістам не дозволяли працювати з військовими) — і ці два випадки, на жаль, не єдині. Це було і залишається проблемою. Ми не можемо оперативно висвітлювати події на фронті.
Тепер ситуація погіршується далі та, я підозрюю, це стане додатковим полем для відмов або фільтрації «незручної інформації».
Цікаво, чи має бути та сама процедура з узгодженням, якщо коментар записаний телефоном або в месенджері в повідомленнях? Це теж буде контролюватися? Тоді взагалі жодної мови про оперативність бути не може. Ну, і це лише гратиме на руку росіянам.
Щодо випадків обмежень або відмов. Останнім часом у наших відрядженнях за військовими я частіше помічаю небажання говорити, побоювання сказати зайве, подекуди вони готові говорити, але не на камеру або не під запис.
Були випадки, коли пресофіцер стоїть над душею і я бачу, як герою матеріалу складно говорити через цей контроль. Загалом часто зустрічаються ситуації, коли пресофіцери дозволяють собі втручатися в роботу та вимагають вирізати те, що насправді не обмежує 73 наказ.
Анастасія Горпінченко, журналістка «Слідство.Інфо»:
Було б цікаво почути хоч якесь розʼяснення Головнокомандувача чи СтратКому стосовно мети цього наказу. Хотіла б помилятися, але це виглядає як дуже погана тенденція та спроба максимально контролювати все, що буде сказано журналістам, аби в паблік не потрапляли незручні теми або інформація про проблеми у війську.
У нас і без цього наказу не раз були історії зі спробами цензурувати наші репортажі з фронту. З останнього: з нашого матеріалу намагалися вирізати будь-які згадки про проблеми з якістю фортифікаційних укріплень на Харківщині. Протягом кількох днів на різних рівнях нас переконували спочатку вирізати згадки про проблеми, а потім — змінити заголовок матеріалу. Аргументували прохання тим, що це «політичне питання» й у разі публікації на військових «тиснутимуть згори». При цьому самі військовослужбовці визнавали наявність проблеми.
І це дуже погано, що на військових «тиснуть згори» за правду, бо через це ми матимемо все менше інформації про реальний стан справ — усе менше людей будуть готові сказати хоч щось журналістам, розуміючи наслідки.
Окрім того, як на мене, це ще й штучно псуватиме стосунки між журналістами і військовими, бо медійники, які продовжуватимуть говорити про проблеми, сприйматимуться вороже. Навіщо працювати з «проблемними журналістами», якщо простіше відмовити їм у цьому, щоб потім не мати клопоту?
Руслан Смєщук, спеціальний кореспондент телеканалу «Інтер»:
Та наразі незрозуміло, тому що вони там щось нагородили і вже облажалися, мені здається. І я сподіваюся, що зараз вдасться відмотати це назад. Бо ну була ж така ідея, що це умовно для військових рівня комбригів — у принципі, якби це було для офіцерів такого рівня і вище, то це нормально і можна все це узгоджувати. Але якщо це розповсюдять на всі загалом підрозділи, то наша робота буде паралізована. Ми реально просто нічого не зможемо робити законно. Тому що три дні проходити всі ці узгодження — це просто нереально з погляду виробничого процесу телебачення. Я сподіваюся, що вони відкотять все це.
