Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова за підтримки ГО «Інтерньюз-Україна» та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) провів круглий стіл «Журналістські стандарти та професійна етика в умовах війни». Учасники дискусії обговорили, як велика війна вплинула на журналістські стандарти, чому медійникам особливо зараз потрібно дотримуватися кодексу журналістської етики та що заважає запровадженню єдиної прескарти. Також говорили про те, як зберегти «особовий склад» редакцій, чому не складається «пазл» саморегуляції вітчизняної медіаспільноти та на якій стадії створення органів співрегулювання.
В обговоренні взяли участь: голова правління громадської організації «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт, GR-радник програми USAID «Рада: наступне покоління» Андрій Шевченко, програмний директор ГО «Інтерньюз-Україна» Андрій Кулаков, голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов, заступник Міністра з питань європейської інтеграції Тарас Шевченко, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Олександр Бурмагін, членкиня, відповідальна секретарка Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Олена Ніцко, голова наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, заступниця шеф-редакторки «Детектора медіа» Світлана Остапа, директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк, голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, перший секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ, заступник директора Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай. Модерував розмову голова парламентського комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин.
Воєнні реалії загострили проблеми, пов’язані із дотриманням професійних стандартів і журналістської етики. Оскільки ціна журналістської помилки, коли українські медійники можуть навіть ненавмисно стати учасниками ворожих інформаційно-психологічних операцій, значно зросла, вважає член Нацради Олександр Бурмагін. Тому, на його думку, етика й журналістські стандарти набули більшої ваги, і їхнє порушення ще більше завдають шкоди, тригерять і дратують.
З іншого боку, воєнний стан і загальна ситуація в країні змушують медіа порушувати деякі з журналістських стандартів. Так, медіа часто вимушено нехтують стандартом оперативності, коли йдеться про наслідки обстрілів, звернула увагу голова Наглядової ради Суспільного Світлана Остапа. Оскільки є домовленість із військовими про те, щоб видавати в ефір або публікувати таку інформацію через певний час.
«У нас є військова цензура, є самоцензура — це все теж належить до недотримання класичних журналістських стандартів. І в нас немає балансу представлення думок і позицій, коли йдеться про ворога. Тому що давати слово агресору — те ж саме, що давати слово маніяку-вбивці. Це штучний баланс, його не можна дотримуватися стосовно терористів», — сказала Остапа. А недотримання стандартів призводить до падіння довіри до медіа, яка спостерігається останнім часом.
Утім, це не єдина суперечність, із якою нині стикається українська журналістика. «Сьогодні багатьом здається, що ми опинились у ситуації, коли інтереси безпеки суспільства і держави суперечать інтересам свободи слова, — сказав голова Комісії з питань журналістської етики Андрій Куликов. — Однак це неправда — вони ніколи не суперечать одне одному. Тому що свобода слова необхідна для безпечного суспільства, але при тому вона може існувати лише у безпечному суспільстві. Вони формують і підтримують одне одного».
На думку Куликова, накладання на себе певних обмежень насправді сприяє виконанню професійних обов’язків. А отже, говорить він, журналістам сьогодні потрібно подбати про саморегуляцію як основу відповідальної та якісної журналістики.
Темі саморегуляції та самоврядуванню української медіаспільноти учасники круглого столу присвятили найбільше часу. Олександр Бурмагін вкотре наголосив на тому, що питання журналістських стандартів і професійної етики — питання саморегулювання, і його мають розв’язувати, перш за все, самі медійники — досвідчені редактори, журналісти-практики, які працюють «у полі», і так далі.
«Це має бути рух знизу. Представники державних органів можуть лише підштовхувати, надавати експертизу, але без бажання і широкого залучення журналістського цеху розв’язання цього питання буде складно просувати. Як один зі співрозробників Закону “Про медіа” хотів би звернути увагу на те, що він заклав основу для саморегулювання медіа. Тому що на рівні законодавства вперше з’явилися гарантії для саморегулювання і було чітко зазначено, що державне регулювання і співрегулювання не замінює і не може підміняти саморегулювання. Під гарантією саморегулювання мається на увазі саме невтручання держави у ці процеси», — пояснив член Нацради.
Це, за його словами, один із ключових міжнародних стандартів — скажімо, за стандартами ОБСЄ, від питання саморегулювання медіа держава має бути якомога далі. Оскільки держава не має втручатися в процес видачі прескарт, як не має визначати, хто є журналістом, а хто ні. Адже це може бути дуже серйозним інструментом впливу на свободу слова і на журналістську діяльність.
Говорячи про те, як журналісти в різних країнах світу знаходять можливість спільно покращувати якість медіа та зберігати при цьому власну незалежність, заступник міністра культури та інформаційної політики Тарас Шевченко сказав, що єдиної європейської моделі журналістського саморегулювання не існує.
«У частині країн питання журналістської етики зафіксовані у законах. Якщо говорити про скандинавські моделі саморегулювання в медіа, зокрема про етичні комісії, то, приміром, у Данії така модель базується на ухвалених законах і робота етичної комісії регламентується законами. В низці інших країн саморегулювання побудовано на членстві всіх чи майже всіх журналістів в одній журналістській організації або коаліції таких організацій. Я не закликаю до конкретних дій і моделей, але хочу, щоб усі розуміли — ці моделі дуже різні», — говорить Шевченко.
В Україні, за його словами, страхування журналістів, які висвітлюють події в зоні бойових дій, гарантовано на законодавчому рівні, але воно не забезпечене на практиці. Чинний закон покладає відповідальність за страхування медійників на редакції, у більшості з яких немає можливостей це робити. І нерідко юристи радять медіа не оформляти відрядження своїх співробітників до районів, де відбуваються бойові дії. Бо якщо вони оформлять такі документи без страхування, це означатиме порушення закону.
«Відповідно, журналісти через відсутність доступу до цих територій більше покладаються на дистанційний формат підготовки таких матеріалів, на пошук джерел інформації телефоном. Це певною мірою спотворює той фактаж, який вони використовують», — сказав голова НСЖУ.
Окрема тема, говорить він, — медіа та журналісти на окупованих територіях. Вони піддаються ще більшій небезпеці. Дотримання журналістських стандартів у тих регіонах призводить до ув’язнення, а іноді й убивства журналіста. На сьогодня, за даними НСЖУ, щонайменше 26 українських медійників перебувають у російському полоні. І парламентський комітет з питань свободи слова та журналістські організації в Україні працюють над тим, щоб об’єднати зусилля з міжнародними журналістськими організаціями для адвокатування на міжнародній арені питання звільнення українських медійників.
«Також я хотів би привернути увагу суспільства до того, що в локальних і прифронтових медіа продукується якісна, професійна журналістика. Це не журналістика другого плану — просто ця журналістика більшою мірою невидима. Тому коли ми говоримо про стандарти журналістики, то, відзначаючи певну проблематику, маємо водночас не мовчати про мужність журналістів, які ціною великих ризиків продовжують виконувати свій професійний обов’язок на окупованих територіях. На колаборацію з окупантами пішов абсолютний мінімум українських медійників, доказом чого є те, що загарбникам доводиться завозити на окуповані території пропагандистів із Росії», — сказав Сергій Томіленко.
- Читайте також: Хто такі медіаколаборанти? Що загрожує за співпрацю з ворогом українським журналістам?
Тему переслідування ворогом українських журналістів продовжила директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. Журналістика, за її словами, зараз потерпає і від економічних, і від безпекових викликів. За останні два роки в Україні закрилися сотні медіа. «Перед нами всіма зараз стоїть глобальне завдання — захистити і зберегти незалежну українську журналістику», — сказала Романюк.
За підрахунками ІМІ, близько п’ятдесяти вітчизняних медійників за два останні роки були ув’язнені росіянами. Лише половині з них вдалося звільнитися, але й вони пройшли через жорстке випробування російським полоном. По суті, Росія всілякими способами намагається зачистити український медійний простір, говорить очільниця ІМІ.
Водночас, за її словами, свободі слова в Україні загрожує телеграм. «Зараз люди користуються телеграм-каналами з безпекових міркувань, щоб дізнатися, звідки летить ракета і куди вона прямує. І вони підсідають на телеграм, як на голку. Але телеграм-канали непрозорі, анонімні, вони не реєструються як медіа, не беруть участь у жодних співрегуляторних ініціативах. До того ж вони абсолютно безвідповідально і безкарно постять фейки. Якщо неправдиву інформацію опублікує медіа, ми принаймні знаємо, як на це реагувати — можемо подати на це медіа до суду, звернутися зі скаргою до Національної ради з питань радіомовлення і телебачення. Що стосується ситуації з телеграм-каналами, мені здається, що це загроза свободі слова в Україні», — сказала Романюк.
Крім того, нагадала вона, телеграм-канали часто беруть участь в інформаційних атаках проти журналістів, піддають атакам журналістів класичних медіа. «Ти вже знаєш, що сьогодні ти покритикуєш телеграм-канал, а завтра телеграм-канал напише, що ти ухилянт або посібник ворога», — розповіла директорка ІМІ.
Втім, є і позитивні зміни. Моніторинги інформаційного простору, які регулярно проводить Інститут масової інформації, свідчать: за останні два роки ситуація з дотриманням професійних стандартів журналістами покращилася.
Це пов’язано з тим, пояснює Оксана Романюк, що рекламний ринок суттєво скоротився, і медіа почали виживати на гранти. А гранти передбачають звітність, дотримання певних етичних правил і стандартів. Крім того, за останні два роки було проведено чимало тренінгів і різноманітних нетворкінгів, пов’язаних з цією темою.
«У них узяли участь тисячі журналістів, і вже зараз ми бачимо, як українські медіа насправді набагато якісніше висвітлюють війну, ніж західні медіа. Я би навіть це питання винесла на окрему дискусію. Тому що ми нерідко стикаємося з ситуаціями, коли західні медіа дозволяють собі порушувати кордони України та виїздити на окуповані Росією території, витримують фальшивий баланс, беручи до уваги точку зору агресора», — каже Романюк.
