Прочитав книжку публіцистики Володимира Кузика – «Дивниця». Письменник, педагог, культурний діяч Володимир Кузик, «занурившись у життєдайні води безмежного океану народної творчості, – справедливо констатує у вступі до книжки Ярослав Климович, голова Львівського обласного відділення НСЖУ, – поступово непомітно для себе ставав фольклористом, відтак фаховим журналістом» (с. 3-4).
А головне, що сформувалося в нього, – це любов до своєї України, своєї землі, своєї пісні. Чому Володимир так любить пісню? Бо «пісня – як лет горлички у вранішньому прозорому піднебессі, що її осявають, бавлячись, ласкаві промінці молодого, щойно пробудженого сонечка, – вважає В. Кузик, пишучи про Тамару Мулик, керівницю ансамблю «Українські візерунки». – Чистий благородний вокал, досконала ансамблевість творять диво, даруючи справжню насолоду» (с. 80). І утверджують дух українства, – додам.
Про кого б не писав (чи – про що) Володимир –про сестер Байко («Лине пісня, а не байка, – то співають сестри Байко»), про Дарію Бойдуник, яка впро довж 15 років керує фольклорним ансамблем «Гаївка», про діяльність вокально-хореографічного ансамблю «Писанка» Центру дитячої творчості «Веселка» Франківського району м. Львова, Конюхівський хор «Дударик» під орудою Артема Андріїва, який вже понад 40 років керує цим колективом, – всі діють в інтересах українства.
«З народною піснею у серці вони (учасники свята «З народної криниці», що у Львові) зустріли Незалежність своєї держави, з нею проголосували за її суверенітет. Упродовж двох з половиною десятків літ послідовно, без метушні і патетики велася і проводиться далі значна робота, спрямована на національне усвідомлення й самоутвердження. Материна пісня, живе слово, жива музика дримби, флояри, цимбал, звук трембіти були й справді золотими ключиками, що відчиняли та виповнювали собою серця і молодого, й дорослого, й літнього. Одного вчили, другий утверджувався – переконувався, третій утішався, втираючи сльозину радості на схилі літ» (с. 162-163).
Про те все треба писати. Чому? Бо світ змінюється, Україна змінюється, молоді покоління входять в життєвий простір. А чи завжди думають про це старші, в тому числі – і представники влади на різних рівнях, що нам усім належить дбати саме в інтересах загальноукраїнської потреби.
Отож створені в попередні роки матеріали Володимира Кузика потрібні читачеві, передусім – молодому.
І – на закінчення – Слово Володимира Кузика: «Завше мене вабило питання: що спонукає людину до творчості, до пісні, музикування, до художнього слова, танцю, до рукоділля, вишивки, ткацтва, гончарства, лозоплетіння та ще багато чого, у чому людина праці могла виявити свій хист, талант, дарований Богом, та щиро ділитися ним» (с. 254-255).
То ж, зокрема, і тому з’явилася публіцистична книжка письменника, журна ліста, фольклориста Володимира Кузика «Дивниця».
Читаймо. Думаймо. Реалізуймо. Україна чекає від кожного з нас належної праці.
Богдан Залізняк,
керівник пресцентру наукової журналістики ЗНЦ НАН України і МОН України, член НСЖУ і НСПУ, м. Львів.
Узято з: «За Вільну Україну плюс» № 899.
