Як сьогодні виживати спеціалізованому медіа про культуру, коли аудиторія все частіше залишається в соцмережах, слідкує за блогерами та читає лише заголовки? «Читомо» – унікальний приклад того, як платформа про книгу та читання може розвиватися, мати велику аудиторію, а також стати комунікативним та дискусійним майданчиком.Медіа, яке починалося як бакалаврський проєкт двох студенток Київського національного університету імені Тараса Шевченка ІриниБатуревич та Оксани Хмельовської, змогло перерости в повноцінне видання та продовжує функціонувати під час повномасштабного вторгнення, попри складнощі, з якими стикаються сьогодні українські журналісти. У 2023 році «Читомо» започаткувало першу премію, якою відзначають професіоналізм, наполегливість та досягнення дієвців у сфері літератури і книговидання в Україні. Ми поспілкувалися з Олександром Мимруком – керівником громадської організації «Читомо», журналістом, культурним критиком так письменником. В інтерв’ю Олександр розповів про свій особистий шлях у культурній журналістиці, унікальність Премії «Читомо», журі якої він очолив у цьому році, та про те, як медіа визначає портрет свого читача, балансуючи між професійною та широкою аудиторіями. Ми також обговорили, чи становлять книжкові блогери реальну загрозу для нішевих видань, чому «Читомо» свідомо пише «росія» та «путін» з малої літери та чи планує редакція створювати TikTok. Детальніше – читайте в матеріалі. Тритяченко Аліса
– Ви почали працювати в «Читомо» з 2017 року. Як прийшли у медіа і чому вирішили працювати тут?
– Я завжди цікавився культурою. І коли обирав собі якийсь подальший шлях свого кар’єрного розвитку, мені здалося, що мені б дуже підійшла робота у культурному медіа. Я хотів працювати в культурній журналістиці, оскільки сам займався творчістю: писав поезію, вивчав літературу, активно цікавився мистецтвом. Розумів, що це можна перетворити на роботу за посередництвом журналістики. Спочатку я працював журналістом-фрілансером, писав різні статті. Певний час працював редактором стрічки новин в різних медіа. І потім в якийсь момент до мене просто прийшло «Читомо» і запропонувало попрацювати в них випусковим редактором. Тоді я ще не думав про те, що ця історія буде настільки довгою, але минуло вже 8 років, і я встиг приміряти на себе багато різних ролей. Зрештою тепер я керівник громадської організації«Читомо», але і це не утримує мене від залученості у найрізноманітніші процеси всередині команди, а навіть навпаки.
– У цьому році Ви очолюєте журі Премії «Читомо». Чи був у Вас вже
такий досвід? Розкажіть про конкурс та які ваші очікування?
– Я був членом журі різних конкурсів. Здебільшого це було пов’язано з літературною творчістю. Премія «Читомо» – унікальна, і такого досвіду в мене, в принципі, бути не могло, адже це єдина професійна премія з книговидавничої справи в Україні. Ми проводимо її вже втретє. Почали у 2023 році та сподіваємося, що і надалі проводитимемо. Цього року я очолюю журі, оскільки у нас завжди є представник від команди «Читомо». Саме журі ми формуємо кожен рік по-новому, і воно складається із людей не тільки з України, але й з інших країн. Це експерти видавничої галузі, менеджери культури, письменники, видавці. Люди, які дуже заангажовані у видавничий ринок, у літературу, які мають експертизу, і яким ми довіряємо. Цього року я очікую, що ми добре попрацюємо, буде багато заявок, і ми оберемо найкращі проєкти.
– Яка аудиторія медіа?
«Читомо»? Чи могли б Ви описати портрет читача
– Важко скласти якийсь, якийсь збиральний образ аудиторії «Читомо», тому що в нас є дуже різні сегменти. Це пов’язано з тим, що медіа пише про багато всього водночас. З одного боку, в нас дуже багато професійного контенту саме для людей, які працюють у видавничій галузі як професіонали – для культурних менеджерів, видавців, редакторів, дизайнерів тощо. З іншого боку, ми також робимо багато всього для читачів, які, можливо, не є письменниками, не є видавцями, не є редакторами чи ще кимось, але вони читають книжки й отримують від цього задоволення. Такі люди хочуть бачити рецензії, огляди, добірки та інтерв’ю з авторами. Насправді цих сегментів можна назвати ще більше, але найголовніше те, що це дуже різні аудиторії. Усі вони цікавляться книжкою як явищем, але треба розуміти, що ця зацікавленість у них проявляється по-різному, з різними акцентами, різними запитами.
– З кожним роком «Читомо» збільшує виробництво контенту. Чи впливає це на кількість відвідувань та переглядів, і як медіа оцінює успішність матеріалу?
– «Читомо» завжди перебуває в стані не просто зростання, а зростання із перспективою того, що із ним додасться якась нова аудиторія. Ми більше орієнтуємось не на кількість контенту, а швидше намагаємося тримати певний рівень якості, що своєю чергою привабить нових читачів. Намагаємось залучити більше різних тем, а також урізноманітнювати наші партнерства, які можуть привести нову аудиторію із суміжних креативних галузей. Зараз ми багато думаємо про оптимізацію контенту, зокрема і кількісну. Наприклад, у період 2017-2018-х років «Читомо» випускало по два лонгріди на день. Зараз це один великий матеріал на день, якщо ми не рахуємо новини. Тобто це ніби зменшення кількості контенту. Однак ми розуміємо, що сьогодні настільки щільний інформаційний потік, що ці два
матеріали легко можуть у ньому загубитися. Тому є сенс фокусуватись на чомусь одному, але вкладати в це більше ресурсів і більше контент у соцмережах, перепаковувати його у різні мультимедійні формати. В останні роки соціальні мережі перемагають онлайн-медіа. Люди починають все менше заходити на сайти, а залишаються в Telegram, Facebook, Instagram чи на інших платформах. Часто читають лише заголовок статті. Це теж певний виклик для таких медіа, як ми. Зокрема тут йдеться і про оперативність. Соціальні медіа, якщо ми говоримо про новини, працюють оперативніше, але вони часто не перевіряють інформацію. Але ми собі таке не можемо дозволити, адже намагаємось все-таки працювати як медіа й дотримуватись певних стандартів, реалізовувати свою редакційну політику. Існує конкуренція, і нам теж, як і всім медійникам, треба з цим якось співіснувати. Тому ми заходимо на нові платформи, працюємо з різним форматами, створюємо більше мультимедійного контенту і намагаємося встигати за всіма трендами, але все-таки залишатися медіа, не розмивати свою ідентичність і позиціювання. В епоху соцмереж та блогерів дуже важливо мати таку велику інституціоналізовану платформу, якій можна довіряти, і ми сподіваємось, що культурна спільнота відчуває цю цінність
– Чи Ви вбачаєте загрозу в тому, що книжкові блогери можуть настільки стати популярними, що почнуть витісняти спеціалізовані медіа?
– В Україні небагато медіа, які займаються книжками. Є «Читомо», колись був «ЛітАкцент», якого вже немає, є «Сенсор», який багато пише про книжки, але не тільки про книжки, є ще «Культ Критики» і ще кілька інших сайтів. Плюс є сторінки на великих загальних інформаційних онлайн-медіа, які займаються літературою чи культурою загалом. Це невелика ніша, тому для нас вона не сприймається як конкурентне середовище – ми кожен раз радіємо появі нових майданчиків, нових однодумців, які роблять щось подібне до нас. Звичайно, загроза знецінення професійних медіа є, але мені здається, що все одно запит на авторитетну інформацію залишатиметься. Бо якщо йдеться про започаткування якоїсь серйозної дискусії на тему видавничої справи, то це може реалізувати спеціалізоване медіа, у якого є не лише медійний ресурс для того, щоб проводити таке обговорення, а й також певна експертиза, щоб правильно його модерувати. Тобто це дещо вищий рівень, ніж «срач» десь у коментарях або в репостах у соціальних мережах. Це фахова дискусія. Наприклад, нещодавно у нас була серія матеріалів, про те, наскільки доцільно співпрацювати із росіянами на міжнародних майданчиках, чи варто взагалі з ними зустрічатися на різних дискусійних полях, які мають бути правила цієї гри та як їх створити, адже кожен окремий кейс дуже індивідуальний, і часом нам важко підібрати універсальні принципи. Це були матеріали на сайті від різних гравців галузі, які висловлювали свої думки. І все це було за мотивами, знову ж таки, розголосу в соцмережах. Такими речами букблогери не займатимуться. Вони часто висловлюють суб’єктивні думки, не лише в оцінці окремих книжок, але й різних ситуацій, і це нормальна ситуація. А ми, як медіа, що має певну експертизу і водночас колективну ідентичність (бо ми редакція) маємо достатню дистанцію для того, щоб стати незаангажованим майданчиком для дискусій. Цей нюанс створює цінну і принципову відмінність. Те саме, скажімо, з літературною критикою, якою, як мені здається, перш за все мають займатися фахівці. Блогери й оглядачі книжок безумовно пристраснічитачі, але часто не мають експертизи для більш-менш об’єктивного аналізу книжок чи їх якісної інтерпретації. Мені здається, що на таких нюансах – на професійності, на колективній інституційності – і триматимуться спеціалізовані медіа. Вони все одно будуть цінними, навіть у час цілковитого засилля соцмереж і блогерів.
– «Читомо» має сторінки у Facebook, Instagram, Telegram та YouTube. Чи не планували ви не створювати, або, можливо, розглядали й відмовилися від створення TikTok?
– Ми не відмовляємось від цього, хоча ще до цієї платформи не дійшли. Тут важливо розуміти, чи маємо ми контент, який можна розмістити у TikTok. Зараз ми, як я вже згадував раніше, починаємо створювати контент у багатьох різних та нових для нас форматах, і я думаю, що зовсім скоро ми й до TikTok доберемося. Тим більше, що для YouTube та Instagram ми вже робимо контент, який, в принципі, може бути і на TikTok.
– Ваше медіа дотримується принципової позиції щодо правопису, наприклад, ви пишете «росія» та «путін» з малої літери. Чи стикалися ви з негативною реакцією на таку редакційну політику від читачів чи медіаспільноти, враховуючи, що деякі медіа досі ці слова пишуть із великою літери?
– Ми навіть стикалися із різними реакціями всередині команди, тому що наша редакційна політика та зміни в ній визначає внутрішня дискусія. Я розумію, що мовні пуристи не хочуть впроваджувати такі зміни у письмо, оскільки це суперечить правилам української мови. Це швидше емоційний жест, який виражають через мовні засоби. Тому ця практика буде індивідуальною для кожного окремого медіа, не всі захочуть це перейняти. Але так, від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ми це впровадили й продовжуємо робити. Хоча часом деякі автори все одно пишуть з великої літери. Ну але це вже нюанси редагування і попередньої комунікації щодо технічного завдання.
– У «Читомо» із 2022 року також є англомовна версія, і, якщо я правильно зрозуміла, ніколи не було російською, так. Яке Ваше ставлення до медіа, які досі пишуть мовою ворогу, і чи взагалі це варто дозволяти?
– Думаю, що дозволяти або не дозволяти на рівні законодавчому – це поле, у яке навряд потрібно державі втручатися. Інша справа, що варто, на мою думку, зобов’язати усі сайти мати україномовну версію як базову, і таке законодавство, якщо я нічого не плутаю, уже існує. Якщо якесь медіа хоче мати багатомовний сайт з різними редакціями – нехай мають, але не коштом україномовної версії.. Це якщо говорити про «нормальну» чи «буденну» ситуацію, але від 2022-го року ми живемо в умовах зовсім не буденних, і на це також треба зважати, тому часом я дивуюся тому, як деякі українські медіа продовжують продукувати російськомовний контент.З одного боку, українці, навіть російськомовні, чудово розуміють українську мову. А з іншого боку, потенційна аудиторія в Росії чи деінде, на яку ці сайти могли розраховувати, більшою мірою вже відпала. Я думаю, що виробляти контент російською мовою в Україні немає для кого. Чи приносить це додатковий закордонний трафік? Мабуть, приносить, але на етичні аспекти треба все ж зважати. Не можна керуватися лише категоріями SEO-оптимізації,пошукових запитів та кількості переглядів.
– 21 жовтня Тетяну Бережну офіційно вже призначили віцепрем’єр-міністеркою з питань гуманітарної політики та міністеркою культури. Це вже п’ятий міністр культури за п’ять років. У Вас не складається враження, що політика держави зараз працює так, ніби культура «не на часі»?
– Звичайно, державі не дуже до культури, тому що є проблематика буквально фізичного виживання країни. І зрозуміло, що питання виживання, війни та економічного добробуту не лежать у площині культури. Однак ми розуміємо, що вона завжди важлива, оскільки війна великою мірою точиться за національну ідентичність, яка проявляється через культуру. Просто у нас завжди в Україні був підхід, що ця сфера якось дасть собі раду й існуватиме за остатковим принципом. Очевидно, що у Кабміні шукають різні підходи до того, як менеджерити цю сферу у складних воєнних умовах. Доки змінюються міністри, культура, як я вже казав, самоорганізовується та намагається знаходити способи функціонування незалежно від держави. Водночас дуже добре, що існують державні інституції, пов’язані із Міністерством культури, і вони продовжують підтримувати українське. Зокрема, Український інститут книги, який не припинив роботу івпроваджує різні програми популяризації читання й української літератури, просуває її за кордоном, а також зокрема постійно підтримує і проєкти «Читомо» у межах грантових можливостей. Крім того, є Український культурний фонд, який системно проводить грантові конкурси для найрізноманітніших культурних проєктів. Це я до того, що я не сказав, що держава нічого не робить для культури, адже є інституції, через які вона реалізує свою політику, принаймні на рівні підтримки відповідних ініціатив. Але якщо спитати людей з культурної сфери про їхні думки стосовно державної політики, то вони завжди вкажуть на огром проблем. Чи стане новий міністр тим, хто покращить ситуацію? Покаже тільки час.
– Як оцінюєте рівень книжкової культури в Україні у воєнний час? Що прогнозуєте далі?
– Я думаю, що рівень культури читання в Україні покращується. Повномасштабна війна спровокувала зацікавлення українською книжкою та культурою. Це видно по тому, як відвідують книжкові фестивалі та ярмарки в Україні. Взагалі, сам факт того, що під час великої війни проводяться книжкові фестивалі та різні заходи в різних куточках країни – вже багато про що свідчить. Також відкриваються книгарні. Наприклад, у Києві, здається, був період рік чи два тому, коли просто щотижня відкривалася якась нова книгарня. Інша справа, що платоспроможність людей не дозволяє конвертувати це зацікавлення у реальне зростання. Коли людина обирає: купити нову книжку чи задонатити на армію, вона зі зрозумілих причин часто обирає другий варіант.Мені здається, що коли ситуація стабілізується, чи то війна увійде в іншу, не таку активну, фазу, і ми збережемо потенціал зацікавлення українським, то його можна буде розбудовувати та примножувати в майбутньому. Тому в цьому сенсі в мене швидше позитивний прогноз і сподівання на те, що все буде добре з читанням в Україні. Головне – пережити найважчі часи.
