Сьогодні, 18 листопада, Апеляційний суд Вінницької області під головуванням судді Сергія Медвецького ухвалив рішення звільнити Віктора Слепцова — 68-річного онкохворого довічника з раком IV стадії.
Віктор Слепцов, фото: Андрій ДіденкоЦе правильне і справедливе рішення. Але воно запізніле.
Затягування процедури призвело до різкого погіршення стану
Справу про звільнення Слепцова перша інстанція тягнула з серпня до кінця жовтня, переносила засідання, вимагала “гістологію”, яку неможливо провести у термінального пацієнта і яка суперечить практиці ЄСПЛ.
Саме ці затримки стали причиною того, що стан Слепцова різко погіршився: він утратив можливість пересуватися, задихається у камері без вентиляції, живе у постійному болю. У таких справах час — це не процесуальний ресурс. Це різниця між шансом і смертю.
Подібні рішення мають ухвалюватися протягом 48 годин
Європейська практика чітка: коли лікування неможливе в умовах позбавлення волі, звільнення має бути негайним.
В Європейських країнах діє модель compassionate release — це юридичний механізм дострокового звільнення тяжкохворих або невиліковно хворих ув’язнених з гуманних причин, де визначальним є не діагноз, а несумісність тримання з людською гідністю.
В Україні ж сотні людей помирають у тюрмах ще до першого засідання. Саме тому потрібен обов’язковий 48-годинний строк розгляду — механізм, здатний реально захистити життя тяжкохворих.
Сьогоднішнє рішення — важливий крок, але не реформа
Апеляція:
● скасувала жорстоке рішення судді Гайду,
● підтвердила висновки лікарів,
● фактично виконала вимогу ЄСПЛ захистити людину від нелюдського поводження.
Проте система й надалі триматиме людей у муках, якщо ми не відмовимося від застарілого “Переліку хвороб” та не перейдемо до європейської моделі, де в центрі — людина, її стан та її гідність.
Висновок
Віктор Слепцов мав бути звільнений одразу після висновку ЛКК.
Сьогодні справедливість відновили — але ціною його здоров’я і місяців зайвих страждань.
Гуманність не може чекати. Бо тяжкохворі не мають часу.
