На сайте газеты «Высокий замок» 14 марта была опубликована статья «Спочатку раділи, потім боялись, тепер ненавидять» Юлии Пидлужной, в которой она пересказывала свой разговор с попутчиком в поезде. Статья, посвященная разговору с одним человеком, бывшим жителем Донецка, переехавшим в Киев в 2006 году, заканчивается фразой: «Сколько донецких не корми, все равно в душе — “сепары”». К этому «выводу» автор статьи, которая размещена именно в рубрике «Статьи», а не в блогах, пришла после того, как ее собеседник «критиковал Украину» и возмутился тем, что пенсионеры с оккупированных территорий вынуждены ездить за пенсиями на неоккупированную часть области.
Статью опубликовала в своем фейсбуке главный редактор «Высокого замка» Наталья Балюк и в качестве комментария к посту вынесла последнюю фразу статьи про «сепаров». По сути, главред солидаризовалась с автором статьи. При этом Наталья Балюк является не только главредом издания, но и председателем правления ЗАО «Издательский дом “Высокий замок”». По сообщениям СМИ, издательство принадлежит супругу Балюк, заслуженному журналисту Украины, народному депутату прошлых созывов от ВО «Батькивщина» Степану Куприлю.
Наталья Балюк, главный редактор газеты «Высокий замок»:
— Чому цей текст було опубліковано саме в редакційних статтях, а не у блогах?
— Це не є редакційна стаття, а авторський матеріал. Редакційні статті у нас не підписуються конкретним автором.
— Чи вважаєте ви припустимим використання слова «сепар» у статтях видання?
— Слово «сепар» досить широко використовується журналістами. У даному випадку автор взяла його в лапки, що свідчить про вживання у переносному значенні. У розумінні автора це людина, яка неприхильно ставиться до України. Це емоційна оцінка автором свого співрозмовника. Наголошую, йдеться про конкретну розмову з конкретної людиною.
— Чи не містить, на вашу думку, ця стаття узагальнення, яке можна трактувати як мову ворожнечі?
— Трактувати кожен може як йому бачиться. Саме поняття «трактування» — це «висловлювання особистого погляду з приводу певного питання». Автор не трактує свій текст, як «мову ворожнечі». Якщо хтось так трактує, то це його особистий погляд. Оскільки ми живемо в демократичному суспільстві, то кожен має право на свою думку. Так само слово «сепар» не можна вважати «мовою ворожнечі», як і багато інших слів з негативним значенням. У цьому тексті йдеться про ситуацію на окупованих територіях (сподіваюсь, термін «окупована територія» не означає мову ворожнечі). Про цю ситуацію розповідає чоловік, який виїхав із Донецька до Києва у 2006 році, але часто туди їздить, бо там у нього залишився бізнес. І він розповідає про зміни у настроях частини місцевого населення. Лише один абзац — про його погляди на ситуацію в Україні. Саме з цих поглядів автор і робить висновок, що в душі він «сепар». На жаль, такі люди є, і це очевидний факт.
— Чи не порушує, на ваш погляд, ця стаття етичний кодекс журналіста та норми українського законодавства?
— Стаття не порушує ні етичного кодексу журналіста, ні норм українського законодавства.
— Чому ви винесли останню фразу тексту у свій пост?
— У заголовки часто виносять фрази з тексту, які привертають увагу. Власне, сподіваючись, що будуть читати весь текст, а не лише заголовок. У газеті був інший заголовок цієї статті: «Спочатку раділи, потім боялись, тепер ненавидять», який відображає основний зміст тексту
