Так називається нова фотовиставка відомого львівського фотохудожника Йосипа Марухняка, присвячена 209-ій річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, яка відкривається у Львівському палаці мистецтв 2 березня о 15 годині. Це вже тринадцята фотовиставка з його Шевченкіани і тридцять четверта персональна виставка автора.
… «Свою Україну любіть», «Тарасовими шляхами», «Шевченківськими місцями Білорусі», «Тарас Шевченко на Львівщині (пам’ятники)», «Натхненні Кобзарем»,«Ну, що б, здавалося, слова…», «Любітеся, брати мої! Україну любіте!»«Господь любить свої люди. Любить, не оставить!» – ось неповний перелік попередніх шевченківських фотовиставок автора. У цьогорічній назві домінує слово «Борітеся!». Це й не дивно: Україна бореться, Україна стікає кров’ю, і Тарас Шевченко у формі сучасного воїна ЗСУ – на передньому краї цієї боротьби. І ця частина Марухнякової Шевченкіани – про Тараса Шевченка-воїна, про той період його життя, коли він був змушений за наказом нашого одвічного ворога, тоді – російського царату – відбувати десять років солдатської муштри в Оренбурзькій фортеці і в далекому Казахстані – із забороною писати і малювати. На виставці відображено це через призму світлин, які розповідають про експедицію львівських художників Шевченківськими місцями, цього разу – до Казахстану.
Ця експедиція відбувалася ще двадцять років тому, навесні 2003 року. І як спогад про неї – світлини, де учасники – львівські художники – роблять зарисовки у Мангишлацькому саду, відвідують землянку у колишньому Форту Олександрійському (нині це – Форт Шевченко), де Тарас працював під час заслання, відвідують також музей Шевченка у цьому ж казахському місті і зустрічаються з його директором та співробітниками, гостюють у казахській юрті… Біля цих світлин так і виринає образ Шевченка – солдата.
Окремий блок світлин на цій фотовиставці – пам’ятники Тарасові Шевченку у різних куточках нашої країни і поза її межами. Над цією темою фотохудожник Йосип Марухняк працює упродовж всього творчого життя, і цього разу представив на огляд нові світлини пам’ятників. Вони різні, з різних українських сіл, міст і містечок, але усі – цікаві, високохудожні. Оглядаючи цю частину фотовиставки, чомусь найбільше хочеться зупинитись біля світлини відомого пам’ятника Кобзареві у Харкові. Сама світлина дуже тривожна: темна хмара за спиною Шевченка нагадує про жорстоку реальність – про ворога, який за кілька десятків кілометрів від Харкова, який щоденно забирає життя українців.
Ще одна тема, яка проходить червоною ниткою крізь усю творчу Шевченкіану Йосипа Марухняка – вшанування пам’яті Великого Кобзаря. Скрізь, де тільки буває автор: у Львівському Палаці мистецтв, у кімнаті- музеї Тараса Шевченка у Львові, у Каневі, де відзначають 80-річчя з дня відкриття музею і пам’ятника Тарасові Шевченку та 30-річчя надання канівському музеєві статусу національного. Всюди присутній його невтомний об’єктив.
Цьогорічна фотовиставка, як і попередні, також є досить інформативною, бо світлини дають змогу відкрити щось нове для пересічного глядача: наприклад, колекцію Кобзарів, яку зібрав львівський науковець, професор, нині, на жаль, уже покійний, Богдан Якимович, чи письменника і публіциста, академіка, біографа Тараса Шевченка Віктора Жадька.
Глибокі розуми викликають дві світлини, поставлені поруч: погруддя Тараса Шевченка, прострелене під час Другої світової війни фашистами, і пам’ятник Кобзареві у Бородянці, прострелений рашистами у наші дні. А назагал світлини Йосипа Марухянка випромінюють багато тепла: «І буде син, і буде мати»; діти читають Кобзаря; поет, лауреат Шевченківської премії Ігор Калинець усміхається біля давнього символу України – червоної калини…
