Наголос

«Читачі заради економії передплачують один примірник на кілька родин», – каже редактор місцевої газети зі Львівщини

Місцеві газети під час війни переживають тяжкі часи навіть у традиційно схильній до читання західній частині України. Так, у Львівській області за останній період кількість друкованих видань скоротилася фактично втроє. Про те, як виживає на Львівщині місцева преса, пресслужбі НСЖУ розповів головний редактор жидачівського часопису «Новий час» Андрій Данилець.

– Наразі ледве животіємо, – каже газетяр. – Нещодавно ми у нашій спілці журналістів обговорювали стан справ: він критичний. Ми довели до відома представників обласної ради і обласної адміністрації, що якщо нічого не зміниться, за три місяці такі газети, як наша, перестануть існувати. Із 25 газет, які виходили у Львівській області, зараз реально друкується 8. Першими «померли» ті, хто жив за дотації, зараз «помирають» ті, хто самі заробляли собі на життя. Всі ресурси, які можна було знайти для виживання, ми вже давно використали. Прогнозую, що до кінця року в області залишиться дві газети, а з нового року – взагалі важко передбачити, чи залишиться хоч одна. Вважаю, що у час, коли йде війна, втрачати такий важливий канал інформування громадськості як друкована преса, не можна. На жаль, держава цього не розуміє: підтримує сільське господарство, підтримує підприємців, а нам – нічого взагалі.

Часопис «Новий час» – одна з небагатьох колишніх районок Львівщини, які станом на сьогодні ще залишаються «на плаву» й навіть продовжують виходити у повноколірному варіанті чотири рази на місяць. Багато газет перейшли на чорно-білий варіант і видаються раз на два тижні.

Крім проблем, пов’язаних із війною та викликаною нею економічною кризою, місцеві газети переживають цілу низку інших труднощів: зростають тарифи Укрпошти; із запровадженням «виїзних відділень» з’явилися нові проблеми із доставкою.

– Судитися з поштою ми не можемо, оскільки немає коштів на юристів, і ми все одно програємо. А предмет для переговорів просто відсутній: станом на зараз пошта при всьому бажанні не може налагодити нормальної доставки, – каже Андрій Данилець. – Як результат, люди відмовляються від передплати. В другому півріччі в нас при нинішньому передплатному тиражі 1200 примірників буде мінімум мінус 300. Упав і роздріб – замість 500-800 примірників зараз продається від сили 250. Люди кажуть: «Газета цікава, але ми – бідні». За нашими спостереженнями, читачі почали заощаджувати, передплачувати один примірник на кілька сімей, а то й на весь населений пункт, передаючи газету з рук у руки.

Як зазначив Андрій Данилець, доходи від реклами в часописі «Новий час» впали практично до нуля. Крім того, за його словами, дивну позицію у Львівській області зайняло казначейство: воно просто не пропускає платежів за висвітлення діяльності органів влади та місцевого самоврядування. Навіть за публікацію вже надрукованих регуляторних актів немає можливості отримати кошти.

Як пояснив редактор, видатки весь час доводиться скорочувати. Кредит, який взяли під передплату, після початку війни віддати неможливо. Зараз кошти йдуть головним чином на друк і заробітну плату. З усього штату газети залишилося лише троє людей: головний редактор, дизайнер і журналіст-бухгалтер. Ще одна журналістка пішла у декретну відпустку, а оглядача довелося звільнити.

– Це ще півбіди. Бо в деяких газетах з усіх працівників узагалі залишився один головний редактор, – каже Андрій Данилець. – То в нас ще й непогано. Крім того, у нас принаймні є своє приміщення.

Редакція спробувала створити інтернет-варіанти свого видання, але поки що невдало: електронна версія, фейсбук-сторінка і ютуб-канал не дають доходів. Свого часу створили свою відеостудію і радіо, але їх через брак фінансування довелося передати міській громаді.

– Щоб якось вийти з критичної ситуації, я просив обласну владу виділити у будь-який спосіб принаймні по 50 тисяч гривень на кожну редакцію. Це допомогло б хоч якось порятувати видання, бо зараз кожна редакція заборгувала за друк від 20 до 50 тисяч. А якщо немає можливості допомогти коштами, то хоч би допомогли папером. Але віз і далі там. Із громад області хоч якось допомагає місцевій газеті лише Ходорівська. Всі інші згадують про газети лише перед виборами. Та не факт, що до наступних виборів доживе хоч якесь друковане видання. А відновити його потім буде неможливо: хоча б через те, що по кращих місцях роз’їдуться дизайнери. Хто тоді верстатиме газету?