Ухвалений Верховною радою закон про деолігархізацію безпосередньо матиме вплив на медійний ринок. Адже відповідно до статті 4 ухваленого закону, який наразі не підписаний головою парламенту та не переданий на підпис президенту, однією з ознак приналежності до так званих «олігархів» є значний вплив на засоби масової інформації.
При цьому, відповідно до закону, потенційний олігарх може бути чи вже колись був засновником, власником чи бенефеціаром власника, або є контролером власника ЗМІ – усі ці ознаки перелічені в законі. І однозначно медіа-експерти вже вказують на те, що з набуттям чинності документа ситуація на вітчизняному медійному ринку може суттєво змінитися. А ще в Україні може зазнати змін така демократична ознака, як свобода слова.
Що зміниться у житті українських ЗМІ із вступом у дію закону про деолігархізацію? Чи будуть їх масово продавати? Хто матиме вплив та контролюватиме ЗМІ, як позначиться ситуація на інституті свободи слова в Україні?
Чи вдасться обмежити вплив на ЗМІ?
Безперечно, вплив олігархів на політику через власні медіа з ухваленням нового закону – може суттєво зменшитися. Тим з олігархів, які планують займатися не лише бізнесом, а й політикою – доведеться позбутися (принаймні у юридичній площині) своїх медійних активів.
А от що буде далі – доволі цікаве питання. Адже згідно із ухваленим законодавством, РНБО зможе вже офіційно разом із Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення перевіряти репутацію покупців медіа. По-перше, викликає багато питань, чи має достатньо повноважень та можливостей Нацрада для перевірки таких даних? По-друге, навіть якщо репутація у покупця або власника ЗМІ буде бездоганною, а зв’язків із олігархами виявлено не буде – держава точно зможе моніторити контент, який поширюється тими чи іншими ЗМІ, і в окремих випадках ‒ потенційно впливати на редакційну політику медіа.
Утім, поки що такі побоювання – на рівні припущень. Потенційні загрози стосовно наступу на свободу слова викликають і не надто чіткі визначення понять, які закладені у законі. Наприклад, під категорію поняття «інтернет-ЗМІ» може потрапити будь-який популярний блог чи канал у соціальних мережах з великою кількістю підписників.
Однозначної відповіді, як саме вплине новий закон про деолігархізацію ЗМІ, немає. Він може бути застосований як для суттєвих обмежень свободи слова, так і реально знизити вплив зацікавлених осіб на політичні процеси. А може навіть стати інструментом влади на шляху до створення власної лояльної медіа-імперії.
Зміна парадигми
Навряд чи олігархи остаточно втратять вплив на медіа. Найімовірніше, ситуація розвиватиметься за двома сценаріями.
По-перше, вони переоформлятимуть свої частки на інших осіб, або перепродаватимуть медіа, застосовуючи нові схеми.
По-друге, ЗМІ будуть перепрофілюватися та дистанціюватися від політики. Або частина контенту, який може мати політичний вплив, буде транслюватися не на телебаченні, онлайн-ЗМІ, радіо та друкованих медіа, а проходитиме у вигляді медійних кампаній через соціальні мережі, популярних блогерів тощо.
Щороку телеканали поступово втрачають свою популярність серед громадян на користь соціальних мереж та блогерського контенту. Ймовірно, ця тенденція лише посилиться і отримає нове життя. Адже навіщо ризикувати багатомільярдними активами, якщо той самий вплив на маси можна здійснювати завдяки кільком десяткам «прокачаних» YouTube-каналів чи потужній мережі блогерів?
Загалом же, одним із більш ефективних методів боротьби про впливу олігархів на медіа могло би стати обмеження політичної реклами під час передвиборчої кампанії, залишивши як опцію лише політичні дебати кандидатів у президенти та представників політичних партій на паритетних основах – з рівним доступом до ефірного часу.
Таким чином, можна було би суттєво обмежити і вплив самої політичної реклами, і зацікавлених груп впливу, зокрема – олігархів на політичні процеси. Однак поки що такі зміни до виборчого законодавства вносити не поспішають.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
