«Впровадження своєї мови в інші нації – це впровадження політичної та економічної залежності. Кращого довготривалого представництва своїх інтересів і вигадати не можна!»
(Шишкин Е. Русский язык – категория экономическая // Литературная Россия. – 2001. – № 49. – 7 груд.)
Лінгвісти (і не лише вони) добре знають, що серед багатьох параметрів мови (демографічний, політичний, культурний, технічний, науковий, освітній, ідеологічний, інформаційний тощо) економічний параметр визначається потужністю економіки країни. Яка мова домінує у світі? Правильно. Англійська. Бо США разом із Великобританією випускають чверть світової продукції.
Наполегливо раджу бужанським, гетманцевим, балашовим, куликовим «со товаріщі» познайомитися бодай з однією діаграмою, представленою в Музеї лінгвістики КНУ ім. Тараса Шевченка (http://www.langs.com.ua/movy/econ.htm), яка наочно ілюструє економічну потужність мов (так, на англійську припадає 32,2%, на японську – 17,8%, на німецьку – 9,6%, французьку – 5,9%, китайську – 2,7%, а на російську аж 1,3%). За мовнополітичною потужністю (http://www.langs.com.ua/movy/mov-polit.htm) російській мові належить 3%, англійській – 54%, французькій – 30%…
«Чому британці та американці не вчать китайської, тоді як англійську вивчає майже вся юнь Китаю? Секрет у написі Made in. Вважають, що українська десь у третьому десятку (як і за демографічним параметром), що дуже муляє деяким тутешнім колоніальним партіям, «Гегемонам Уркаїни» зокрема. Тим часом за валовим продуктом Росія позаду Нідерландів (нідерландська мова за цим параметром значно сильніша), а бюджет Росії становить лише 2% бюджету США (зараз, може, й не дотягує до бюджету Сан-Франциско або Чикаго). Економічний вимір мови ще й у тому, що вона сама є товаром. У Британії, за даними газети «Санді Таймс», ще років 15 тому англійська мова займала шостий рядок у списку експортних товарів і давала щорічно 3 мільярди доларів прибутку. Не менше заробляють на мові США і Австралія. Мову купують і продають. На цьому хтось заробляє ще й політичний капітал. Дбаючи про інтереси націй і мовне розмаїття, Євросоюз на переклади офіційно виділяє щороку 1 000 000 000 євро. На такі гроші сяк-так могла би прожити вся Естонія чи Молдова. Торгувати українською мовою, зокрема й українськими перекладами з англійської та російської, нам було б дуже вигідно, якби дехто не продавав мову свого громадянства у переносному сенсі. А найбільша вигода від своєї мови саме господарська, бо споконвічну і питому мову народу як чинник порозуміння, відкриття світу і єднання для праці жодна інша ніколи не замінить. Її правове, культурне та ідеологічне приниження може призвести тільки до моральної депресії, душевної роздертості, соціальної нестабільності і спаду виробництва. Її підйом, навпаки, забезпечить нам повагу в Європі і світі», – Віталій Радчук, доцент Інституту філології КНУ імені Т. Шевченка.
То яку мову, крім української, найдоцільніше вивчати українським школярам? Правильно. АНГЛІЙСЬКУ. Оскільки з викладачами японської в Україні негусто, то, крім англійської, треба штудіювати німецьку, французьку, іспанську. Згадані на початку статті 1,6 млн гривень Кабмінові доцільніше скерувати на підтримку української мови. А проблемою поширення російської має турбуватися колишня метрополія (принаймні це буде логічніше, ніж демонструвати відверту політику неоколоніалізму), скориставшись досвідом Німеччини й Франції. А хто бажає, хай вивчає російську. Якщо має в цьому конечну потребу. Мовний гіпофіз в українців розвинений добре, тож «вєлікій і магучій» можуть вивчити самотужки.
Підкинута антиукраїнськими силами теза доконечної потреби функціонування офіційної російської мови доти залишатиметься одним із факторів соціальної напруженості, доки не матимемо конвертованої гривні з високою купівельною спроможністю, доки не вироблятимемо продукції, котра за якістю буде ліпша, ніж російська, німецька, японська, за якою потягнуться покупці зі всього світу, комфортно їдучи добротними українськими автобанами, хайвеями і фрівеями.
У цьому контексті варто навести цікаву думку Юліана Бачинського, сучасника Івана Франка, автора книжки «Україна irredenta», котрий пристосував марксизм до національної держави. Ні на мить не сумніваючись у тому, що самостійна Україна має бути (це, мовляв, закономірний процес), він вважав, що «зукраїнізувати» росіян, євреїв і поляків, які проживають в Україні, можна тільки економічно.
«Боротьба за політичну самостійність України не відноситься також виключно лише до українців – народу, а взагалі до всіх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-українець, чи колоніст: великорос, поляк, жид чи німець. Спільний інтерес зукраїнщить їх, змусить їх усіх стати українськими «патріотами».
Це справді була смілива й оригінальна, як на ті часи, думка, що самостійність України обстоюватимуть саме великі підприємці. Національно свідомі, ясна річ. На жаль, в умовах сучасної України далеко не всі такі. Однак шанс переламати ситуацію, на наш погляд, все-таки є – логіка бізнесу повинна підказати підприємцям, що тільки працюючи на власну державу, вони значно ефективніше примножуватимуть свій приватний капітал, ніж зароблятимуть статки на посадах таких собі менеджерів від світового бізнесу.
Утвердитись у світі зможемо лише завдяки успіхам в економіці, як це зробили Японія, США, Німеччина. При цьому аж ніяк не відділяючи економіки від культури, економіка не може бути брутальною в цивілізованій демократичній державі.
