Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики 17 січня рекомендував направити на розгляд парламенту законопроект №2693 «Про медіа». Відповідне рішення підтримали восьмеро з 14 присутніх членів комітету.
Говорячи про законопроект Закону «Про медіа», можна констатувати, що влада має амбітну мету – створити уніфікований медіа кодекс діяльності засобів масової інформації. Парламентарі ставлять перед собою наполеонівське завдання – уніфікувати попереднє медіа законодавство і закласти регулювання, що відповідало б нинішнім часам нових медіа.
Водночас ми бачимо, що в цьому глобальному медіа кодексі є дуже багато недопрацювань, котрі можуть створити для засобів масової інформації великі проблеми. Насамперед звертаємо увагу і критикуємо момент, що всі місцеві друковані засоби масової інформаціїза новим законом будуть підпорядковані Національній раді України з питань телебаченняі радіомовлення. Відповідно базовий профільний Закон України «Про друкован ізасоби масової інформації (пресу) в Україні» повністю скасовується.
У цій ситуації вважаємо, що недоцільно скасовувати Закон про пресу на підставі лише того, що він приймався давно – в 1992 році. Адже це базовий закон, який передбачає гарантії журналістської незалежності, захищає права журналістів, дає певні гарантії невтручання цензури в їхню діяльність, унормовує питання друку. Тим самим Закон про пресу містить базові норми регулювання діяльності тисяч газет, які, незважаючи на те, що в багатьох з них знижуються тиражі, що вони залежать від нинішньої кон’юнктури, все одно, як і завжди, залишаються першоосновою регіональної журналістики. Одномоментне підпорядковування друкованих засобів масової інформації телевізійному регулятору викликає нерозуміння і опір.
З іншого боку, новим законопроектом ставиться за мету намагання регулювати online медіа, діяльність блогерів, інтернет платформ. Але, знову ж таки, ці норми пропрацьовано недостатньо. Ми вважаємо, що доцільно доопрацювати цей законопроєкт і відповідно залишити законопроєкт, що концентрується на унормуванні роботи телебачення і радіомовлення, аудіовізуальних послуг. Нацрада України з питань телебачення і радіомовлення має залишатися регулятором діяльності телебачення і радіомовлення.
Треба підходити до ухвалення закону раціонально. Зокрема, якщо закон про аудіовізуальні послуги напрацьовувався в попередньому парламенті протягом кількох років, то виникає запитання: як можна за кілька тижнів домагатися, щоб цей законопроєкт так терміново вносився на розгляд до сесійної зали і в експрес режимі був прийнятий?
Створити в експрес режимі проблему для тисяч журналістських колективів їх підпорядкуванням в своїй діяльності Нацраді, що отримує виняткові повноваження і зможе за скороченою процедурою блокувати діяльність мас медіа – це дуже дражливі норми. Такі питання потребують вивчення, обґрунтованого аналізу.
Ініціаторами законопроекту Закону «Про медіа» є представники парламентської більшості від партії «Слуга народу», члени комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко, Микита Потураєв, Євгенія Кравчук та інші. Вони заявляють про те, що законопроєкт відповідає втіленню певних зобов’язань України перед Європою, з іншого боку – реагує на виклики нових медіа.
Але Європа фактично ставить певні зобов’язання перед українською владою в адаптації українського законодавства щодо аудіовізуальних послуг і сервісів. Тобто йдеться здебільшого про телерадіопростір. І відповідні діючі норми, адаптовані в Раді Європи, в Європейському Союзі, імплементуються в Україні.
Тому ми пропонуємо залишити ті норми, які напряму узгоджуються з Європою. А Європа не передбачає, що всі газети, сайти мають підпорядковуватися Нацраді з питань радіо і телебачення. Коли здійснюється максимальна концентрація регулювання, не треба прикриватися вимогами Європи, яких не існує в природі.
Ми говоримо В Україні про курс на децентралізацію, але сьогодні відбувається навпаки – централізація винятково на єдину структуру, що матиме повноваження широкого характеру до кожного засобу масової інформації. З прийняттям такого закону кожен редактор кожного медіа буде в стресі, бо йому треба дбати, як він подасть нові заявки до Нацради, чи буде йому створений електронний кабінет, чи прийде якась звітністьу цей електронний кабінет. Нацрада матиме широкі можливості в питанні отримання фінансової звітності за минулий рік і фінансової прозорості.
Під цими інструментами стоїть, що будь який українськийсайт, будь яка друкована газета можуть підпадати під те, що Нацрада вимагатиме дослідження фінансової прозорості, розшифровки, хто є власниками цього ЗМІ, з ким укладаються угоди на суму понад п’ять відсотків тощо. Це може викликати витік конфіденційної інформації редакцій українських медіа.
Тобто законопроєкт «Про медіа» – це великий ризик, що не розв’язуватиме проблем для всіх, хто береться адмініструвати, редагувати і запускати медіа в Україні.
До всього, необхідно також провести чесну, відкриту дискусію стосовно того, як зробити регулятора – Нацраду України з питань телебачення і радіомовлення – вартим суспільної довіри, зняти претензії щодо політично вмотивованих його рішень. Адже від моменту створення Нацради України з питань телебачення і радіомовлення постійно точаться дискусії про вплив олігархів на її діяльність, що частково сам склад цього органу, деякі кандидати до Нацради пов’язані з тією або іншою телевізійною групою. Тому ми кажемо, що є дискусійним питання впливу на незалежність Нацради олігархів – власників телеканалів, вплив владних структур на прийняття і ухвалення рішень. Так само ми говоримо про брак фінансування для повноцінного функціонування цієї структури.
Глобально виникає питання: як Нацрада, яка постійно критикується за неспроможність відповідати на всі поточні виклики з регулювання телебачення і радіомовлення, має недостатній рівень довіри в суспільстві, регулюватиме ще й друковані ЗМІ? При відсутності довіри її рішення сприйматимуться як такі, що вмотивовані політикою, а не обґрунтовані потребами регулювання.
І ще – про локальні телерадіокомпанії. У багатьох регіонах України працюють обласні комунальні телекомпанії (як от, наприклад, Івано-Франківська «Галичина»). Також у регіонах працюють комунальні радіо і телебачення, як, наприклад, радіо «На хвилях Корсуня» в Корсунь Шевченківському в Черкаській області, ТРК «Рудана» в Кривому Розі на Дніпропетровщині. Компоненти законопроєкту Закону «Про медіа» – реформування або впровадження поняття «розвиток мовлення громад». Відповідно має відбутися законодавча трансформація – прийняті певні законодавчі норми, що будуть застосовані до комунальних телерадіокомпаній.
Національна спілка журналістів України звертає увагу на те, що норми, покликані підвищити рівень редакційної незалежності локальних телерадіокомпаній, також потребують проведення дискусії з редакторами, журналістами, які працюють в цих регіональних телерадіокомпаніях. Працівники комунальних ТРК мають висловити свою думку, чи можуть бути утворені і чи будуть ефективними наглядові громадські ради, що безпосередньо координуватимуть діяльність таких ТРК.
Наприклад, законопроєкт закладає обмеження в розміщенні реклами локальних мовників. Це гармонізується закладенням норм, які передбачають, що засновники, органи місцевої влади мають повністю компенсувати затрати на функціонування регіональних і місцевих телерадіокомпаній. Але тут же виникає питання, чи готові на сьогодні місцеві ради, новоутворені ОТГ фінансувати діяльність ТРК у повному обсязі?
Наприклад, дотація районної ради для радіо «На хвилях Корсуня» складає 10 відсотків від витрат цієї радіокомпанії, а всі інші кошти редакція заробляє на рекламі, оголошеннях. І чи захоче засновник фінансувати ще 90 відсотків витрат? Чи має можливість районна рада взяти додаткові навантаження на бюджет, щоб фінансувати комунальне ЗМІ у повному обсязі?
А коли на законодавчому рівні будуть закріплені вимоги щодо обмеження реклами і водночас повного фінансування локальних радіо й телебачення їхніми засновниками, це може призвести до того, що органам влади буде простіше відмовитися від таких ТРК і ліквідувати їх.
Звісно, можна критикувати контент нинішніх регіональних і місцевих телевізійних і радіокомпаній, що, можливо, потребує осучаснення матеріалу і його подачі. Але не варто забувати, що конвеєр мовлення в регіонах вже працює, місцеві радіо і телебачення мають свою аудиторію. Вже склалися редакційні колективи, які забезпечують мовленевий цикл.
Це один з прикладів, що доводить: кожну новацію законопроєктів треба перевіряти на її реалістичність в умовах нинішнього часу . Щоб при впровадженні нових моделей не руйнувалося те, що вже є, що працює і випробуване часом.
