80-річчю створення Українського товариства охорони природи та пам’яті природоохоронця Михайла Васильовича Гука присвячується.
Історія парку імені Івана Франка та його будівель розпочалася дуже давно, налічує щонайменше п’ять століть, і розпочинається на місці колишніх міських ланів, які стали приватною власністю патриціанської родини Шольц-Вольфовичів. Згодом ці землі перейшли до венеційського консула Антоніо Массарі, який заклав тут сад на італійський манер із терасами і відкрив його для вільного відвідування мешканцями.
На запрошення у 1584 році львівського латинського архієпископа Яна Димітра Соліковського до Львова прибуває Орден Єзуїтів. Орден швидко засвоюється в межах міських мурів та на оклицях. У 1614 році міська влада передала ареал місцевості в якій знаходиться сьогодні парк у користування чернечому ордену після чого розпочалось системне освоєння території. Ченці збудували броварню, цегельню та підсобні будівлі. В результаті за ландшафтними пагорбами закріплюється назва “Єзуїтський сад”.
Після ліквідації ордену єзуїтів австрійський цісар Йосиф II подарував ці землі місту, а в 1799 році магістрат здав їх в оренду підприємцю Йогану Гьохту, який перепланував парк на популярний на той час французький стиль з партерами та рабатками. За джерелами Гьохт збудував літній театр, басейн, каруселі, дерев’яне казино та ресторан.
Своє нове народження (з 1855 р.) парк пережив, коли знову перейшов у безпосередню власність міста. Ландшафтний архітектор Карл Бауер повністю перепланував його, відмовившись від французької регулярності на користь романтичного англійського стилю, оскільки пейзажні схили сприяли цьому.
Під час цієї реконструкції висадили нові дерева, власне які сьогодні і в основі складають базову структуру парку: дуби, граби, липи, ясени та смереки. Хоча як на даний час смерек ми не бачимо, а граб за радянської доби фактично витіснив каштан. Більшість звивистих алей, які є до нині, збереглися саме з того часу. Зі зміною влади змінювалися й назви парку. У 1919 році його перейменували на парк імені Тадеуша Костюка. Деколи в львів’ян поважного віку можна почути назву – парк Костюшка. Свою сучасну назву на честь Каменяра парк отримав у 1945 році, а у 1964 році перед університетом було встановлено величний пам’ятник Іванові Франку, який став прикрасою і парку і міста. Отже з парком впродовж віків відбувались дуже цікаві перетворення від італійського терасного стилю, до французького регулярного парку, і в кінцевому варіанті до ландшафтного англійського.
Саме цікаво, що разом з парком створювались та видозмінювались його будівлі. Одним з таких об’єктів беззаперечно є двоповерхова будівля в центральній частині парку. За час свого існування ця будівля пройшла досить непростий шлях: від елітного розважального закладу до так якщо можна, сказати штаб-квартири захисників природи та сучасної дипломатичної установи.
Історія цієї локації як зони відпочинку почалася, коли у 1799 році міський магістрат здав парк, як ми вже згадували, в оренду підприємцю Йогану Гьохту. Щоб отримувати прибуток, Гьохт збудував тут дерев’яний ресторан, який наприкінці XIX століття перетворився на елегантний мурований двоповерховий павільйон.
У 1908 році відомий архітектор Кароль Ріхтман-Рудневський запропонував знести ресторан і звести на його місці грандіозний літній театр із металу, каменю та скла, обладнаний унікальним розсувним дахом. Однак цей масштабний проект відхилили через його непомірну на той час вартість у 2 мільйони австрійських крон, а також через ризик руйнування ландшафтної цілісності парку.
За час радянської доби і до кінця 1980-х років у будівлі працював дуже популярний серед львів’ян літній ресторан “Літо”. Це було дуже вдало – навпроти ресторану розташовувався дерев’яний кінотеатр під назвою “Парк”. А оскільки кав’ярень та пристойних закладів харчування у 50-90 роки у місті було обмаль, народ після сеансу масово йшов на перекус. На початку 90-х кінотеатр в якому взимку було надзвичайно холодно знесли, та й криза перехідного періоду далась в знаки – ресторан припинив існування.
Згодом споруда набула нового значення перейшовши у власність до Львівської обласної організації Українського товариства охорони природи (УкрТОП). Слід згдати, що 26 липня 1946 року у Києві Постановою Ради Міністрів УРСР № 1273 було офіційно створено Українське товариство охорони природи. Головними ініціаторами заснування виступила група провідних українських вчених-академіків АН УРСР. Українська наукова еліта домоглася від тогочасної влади створення незалежного громадського об’єднання для контролю за раціональним природокористуванням. В умовах тоталітарного режиму це була єдина цивільна платформа, яка голосно порушувала питання збереження заповідних територій та рідкісних видів рослинного та тваринного світу. Під керівництвом видатного вченого-еколога, професора Степана Стойка, організація перетворилася на потужну наукову школу. У 1964 році на конференції УкрТОП обґрунтував необхідність створення першого в Україні Карпатського національного природного парку (заснований у 1980 р.) Саме Стойко науково обґрунтував створення міждержавного біосферного резервату “Розточчя”, українська частина якого пізніше була внесена до міжнародної мережі ЮНЕСКО, які багато інших заповідних територій.
Окреме вагоме місце в інституційній пам’яті організації також посідає Михайло Васильович Гук, який системно продовжив починання Степана Стойка Наприкінці 1980-х – і до квітня 2026 року він був незмінним керівником Львівської обласної ради УкрТОП. У період активних суспільно-політичних зрушень Михайло Гук поєднував громадську роботу із державною службою на посаді заступника голови обласного комітету охорони природи, а у 1990 році був обраний депутатом Львівської облради I скликання.
Саме за його безпосередньої участі було створено біосферний резерват “Розточчя”, заповідник “Сколівські Бескиди” та ряд інших заповідних територій. Його багатогранна діяльність допомогла зберегти інституційну базу товариства та реформувати регіональну екологічну політику нової доби. Не зайвим буде зазначити що за сприяння на той час генерального директора Львівського телебачення, а нині голови Львівська обласної організації національної спілки журналістів України Ярослава Климовича було засновано цілий пласт природоохоронних програм.
Важливо, що вагому підтримку в збереженні історичної спадщини парку та міста надало відкриття у Львові Почесного консульства Болгарії. Ця подія надала нове дихання будівлі, що потребувала суттєвої реновації. 5 вересня 2014 року у відновлених стінах урочисто відкрили Почесне консульство Болгарії. Почесним консулом став Нотевський Віктор Савелійович який і по нині виконує дипломатичні обов’язки наполегливо допомагаючи Україні у протистоянні з підступним ворогом.
Андріян Фітьо
військовослужбовець 103 оБр ТрО ЗСУ
