Слово має силу тільки тоді, коли ним діляться

10 грудня у Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника відбулася 109-та Оссолінська зустріч — подія, що традиційно поєднує польський та український культурні простори. Цьогорічна зустріч була присвячена темі, яка хвилює як гуманітаріїв, так і всіх, хто живе у світі стрімких цифрових змін: «Чи має майбутнє писане слово?»

Оссолінські зустрічі, започатковані ще у міжвоєнному Львові, у 2006 році, давно стали простором діалогу культур, думок і поколінь. У ХХІ столітті вони отримали нове дихання — тепер це не лише розмова про спадщину, а й роздуми про те, як її зберегти та перенести у майбутнє. І цього разу Львів підтвердив свою репутацію міста, де про майбутнє слова говорять не з ностальгією, а з відповідальністю та вірою у розвиток.

10 грудня у стінах Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника відбулася 109-та Оссолінська зустріч — подія, яка вже традиційно об’єднує науковців, письменників, перекладачів і всіх, хто цікавиться розвитком культури та інтелектуальних традицій, а також до якої долучаються визначні представники культури, науки та політики. Цього разу розмова була присвячена складному й водночас неминучому питанню: «Чи має майбутнє писане слово?».

Однією з центральних тем зустрічі стала презентація спільного польсько-українського проєкту — цифрового репозиторію «Спільна спадщина». Це масштабна ініціатива Інституту Оссолінських у Вроцлаві та Бібліотеки імені Стефаника, що покликана об’єднати й оцифрувати матеріали, які мають спільне історичне коріння. Про це на зустрічі розповів віце-директор Інституту Оссолінських у Вроцлаві д-р Марек Мутор.

Репозиторій стане відкритим ресурсом, де можна буде переглядати: рукописи, рідкісні стародруки, мапи, фотографії, матеріали з архівів обох інституцій (адреси репозиторію: https://chlib.library.lviv.ua, https://wspolnedziedzictwo.ossolineum.pl).

За словами генерального директора Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника Василя Ферштея, який відкрив 109-ту Оссолінську зустріч, це — спосіб повернути багатонаціональну спадщину Львова у доступний простір, де не існує кордонів і політичних контекстів.

Головними гостями 109-ї зустрічі стали відомий польський письменник і футуролог Яцек Дукай, а також перекладач, публіцист й історик Андрій Павлишин, який зробив твори Яцека Дукая доступними українському читачеві. Це — люди, які не лише працюють зі словом, а й уважно стежать за його еволюцією в епоху цифрових трансформацій.

Діалог, що тривав близько двох годин, перетворився на інтелектуальну мандрівку — від рукописних манускриптів до нейромереж.

Серед обговорюваних тем — і роль штучного інтелекту в сучасній літературі. Пан Дукай, відомий своїми футурологічними прогнозами, сказав, що «текст, створений машиною, може стати новою формою літератури. Але живе письмо — це завжди емоція, індивідуальний досвід. Людину не можна замінити у тому, що стосується проживання історії».

На думку Яцека Дукая, головна дилема сучасності у тому, що письмова мова дедалі частіше поступається місцем зображенням, відео, голосовим форматам і алгоритмам. На думку письменника, ми стоїмо на порозі культурної зміни, коли текст перестає бути основною формою передачі досвіду. Однак саме через це, за словами Дукая, зростає цінність письма як інструменту складного мислення — того, що не піддається миттєвому сприйняттю.

«Ми живемо у моменті, коли письмо перестає бути природним носієм складної думки. Людина переходить від тексту до образу швидше, ніж будь-коли. Але це не кінець письма — це зміна його функцій і його сили».

Андрій Павлишин, який серед інших творів переклав першу і другу частини книжки ЯцекаДукая «Крига» та збірку «В краю невірних», наголосив, що українська культура, особливо тепер, коли йде війна, потребує слова як ніколи. «Писане слово — це не просто комунікація. Це спосіб фіксації досвіду, болю, пам’яті. Українська література сьогодні творить документи епохи. І наша місія — зробити так, щоб ці тексти не загубилися у просторі цифрової доби».

Писане слово, за словами пана Павлишина, залишається гарантією точності й відповідальності. Переклад — це не лише перенесення тексту з однієї мови в іншу, а й спосіб зберегти багатовимірність змістів, які легко губляться у швидких медіа.

Обидва учасники панелі погодилися, що хоча форми споживання інформації змінюються, писане слово не зникне. Воно трансформується, адаптується, шукає нові жанри й платформи. Попри стрімкий розвиток штучного інтелекту, саме здатність людини вибудовувати складні наративи та створювати сенси, які не зводяться до алгоритмів, зберігає письму його непідробну людську глибину.

Оссолінські зустрічі у Львові не просто продовжують традицію. Вони нагадують, що культура — це не розкіш, а спосіб виживання суспільства.

У час, коли Україна живе у стані війни, а Європа переживає глибоку трансформацію, такі ініціативи є символом культурної стійкості. Зустріч засвідчила: попри цифровізацію і глобальні потрясіння, писане слово живе, і воно змінюється разом із нами. І слово має силу тільки тоді, коли ним діляться.

Зустріч завершилася жвавою дискусією з аудиторією, автограф-сесією та переконанням, що поки є люди, які думають, пишуть і читають — майбутнє писаного слова залишається відкритим і багатогранним (прослухати розмову можна за адресою: https://www.facebook.com/spotkania.ossolinskie.

Версія з повним перекладом зустрічі українською мовою з’явиться на каналі YT Ossolineumhttp: https://youtube.com/@ossolineum__?si=6-bXxqtj1rBoCGBx