Понад десять років технічного та ідеологічного тиску — саме так можна охарактеризувати медіапростір Криму після анексії 2014 року. За цей час з понад 3 000 місцевих медіа залишилось лише близько 250, причому більшість із них — під контролем російської влади.
З 2014-го незалежна журналістика в Криму фактично знищена: українські та кримськотатарські медіа змусили залишити півострів або закрити; журналістів ув’язнювали, залякували, криміналізували.
Незалежні кримські медіа-ініціативи, переважно онлайн, виживають у форматі Telegram-каналів, соцмереж, блогів. Їхні адміністратори постійно стикаються з хакерськими атаками, цензурою, обмеженнями доступу та адміністративним пресингом.
Хто говорить за Крим сьогодні?
На території півострова домінують російські пропагандистські канали — «Крым 24», «Первый Крымский», телеканал «Вести Крым», які формують подачу виключно через призму кремлівської політики. Українські медіа, як-от «Крим.Реалії» (Радіо Свобода), «Суспільне. Крим», а також тематичні розділи на платформах «Українська правда»,«Ліга» та інші, працюють з України, отримують інформацію через анонімні джерела та підпільні мережі. Вони — голос опору, що працює без редакцій, мікрофонів, але з місією.
Незважаючи на повну блокаду сайтів і соцмереж (включно з Facebook, YouTube, Instagram), деякі кримчани долають цензурні обмеження через VPN або альтернативні шляхи доступу.
Інформаційне блокування й цензура
Моніторинг Crimean Human Rights Group у 2021–2019 рр. підтвердив, що від 12 до 14 провайдерів у Криму блокують доступ до українських ЗМІ: Ukrayinska Pravda, Censor.net, Zerkalo Nedeli, Ukrinform, Glavcom, Hromads’ke Radio, а також соціальні мережі LinkedIn чи Telegram .
Станом на 2024 рік доступ до українських сайтів, соцмереж (Facebook, Instagram, YouTube) та VPN практично нереальний — вони або повністю заблоковані, або працюють ненадійно, а їхнє використання може спричинити адміністративні покарання.
У грудні 2023 заблоковано доступ до всіх українських онлайн-радіостанцій, і інтернет-провайдери передавали підозрілих користувачів до ФСБ .
Нещодавно укладено наказ про інформаційну “чорну діру”: заборонено поширення фото, відео, GPS-координат — будь-якої інформації про атаки ЗСУ чи їх наслідки .
Кримські татари за ґратами
У липні 2025 року в Бахчисараї були затримані четверо кримських татар, обвинувачених у зв’язках із “Хізб ут-Тахрір”. Журналісти «Крим.Реалії» опублікували розслідування про системні порушення під час обшуків, правозахисні недоліки, тиск на сім’ї, що викликало ланцюгову реакцію у західних ЗМІ — CNN, BBC, The Guardian процитували цей матеріал. У відповідь Роскомнадзор заблокував низку українських сайтів, а двом кримчанам, які співпрацювали з журналістами, загрожує до 15 років ув’язнення.
Також у червні 2025 року з російського ув’язнення звільнили журналіста Владислава Єсипенка з RFE/RL — після понад чотирьох років за сфабрикованими звинуваченнями в шпигунстві й тортурах .
Історія за лаштунками: Едіє Муслімова — редакторка, яку змусили мовчати
У листопаді 2024 року в Сімферополі затримали Едіє Муслімову, головну редакторку дитячого кримськотатарського журналу Armanchyk. Її тримали під вартою 36 годин без зв’язку з родиною та колегами. Телефони журналістки були відключені, а місцезнаходження залишалося невідомим.
Про інцидент повідомив Комітет захисту журналістів (CPJ), закликавши окупаційну владу Криму припинити переслідування незалежних медійників. У заяві правозахисники наголосили, що випадок Муслімової є черговим доказом системного тиску на свободу слова на півострові (CPJ , ZMINA )
Вона стала однією з небагатьох, хто продовжував видавати кримськотатарське друковане видання навіть після анексії. Проте тиск з боку силових структур і загроза нових арештів змусили її тимчасово призупинити журналістську діяльність.
Місцеві журналісти, ті, хто виїхав, активісти — незважаючи на смертельні ризики — продовжують говорити правду, діяти інкогніто, навчати безпеці та медіаграмотності.
Сьогодні медіапростір Криму — це поєднання тотального контролю, цензури та системної пропаганди з одного боку, і крихкого, але впертого підпілля журналістів з іншого. Російська окупаційна влада повністю монополізувала інформаційні канали, заблокувала українські та міжнародні медіа, криміналізувала незалежну журналістську діяльність та ввела репресивне законодавство, яке робить будь-яку критику небезпечною.
Водночас існує інший бік цієї реальності — люди, які, попри ризики, продовжують інформувати світ. Це ті, хто працює в українських проєктах «Крим.Реалії» чи «Суспільне. Крим» з анонімних джерел, веде Telegram-канали, передає фото та відео з місць обшуків, або, як у випадку Едіє Муслімової, чинить тихий спротив, продовжуючи роботу до останньої можливості. Її історія показує: репресії не завжди змушують замовкнути — іноді вони лише перетворюють голос на символ.
Відновлення медіаплюралізму в Криму можливе лише за умови повного зняття блокувань, відновлення роботи українських і кримськотатарських редакцій та створення безпечних умов для журналістів. Але навіть сьогодні, у найтемніші часи, свобода слова на півострові залишається живою — у статтях, розслідуваннях і навіть у мовчанні тих, хто ризикує всім заради правди.
Авторки :
Анастасія Паламарчук
Каріна Котова
