Ми мусимо зробити все можливе, аби наші діти й онуки не забули, хто і за що загинув у цій війні. Бо що таке пам’ять? Це — людські історії, які продовжують жити у словах, у спогадах, у кіно. Саме такою живою історією став документальний фільм «Живий. Тарас Матвіїв», який презентували у Львові 23 серпня, у День Державного прапора України.
У переповненому залі кінотеатру «Планета кіно» глядачі вперше побачили стрічку про журналіста, публіциста, поета, громадського діяча і військового Тараса Матвіїва, який 10 липня 2020 року загинув біля Троїцького, рятуючи побратимів. П’ять років потому він лишається живим — у своїх справах, у словах, у серцях тих, кого надихнув.
У фільмі звучать голоси найближчих: батьків, які долучилися до створення стрічки й обрали її назву, однокурсників із факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, побратимів, викладачів, друзів, медійників, ветеранів. У кожному інтерв’ю — щирість і біль, але й гордість за людину, яка жила Україною.
«Попри п’ять років відтоді, як Тарас покинув нас, він живий у своїх справах, у людях, яких надихнув. Це відчуття його присутності щодня, щохвилини і навіть у цій боротьбі, яку він не завершив», — сказала мама Героя Валентина Матвіїв.
Для авторки та режисерки фільму Аліни Штемпель ця робота стала дебютом у режисурі. «Усе життя Тараса — це величезна любов до України, людей, Бога, життя. Він став світлом, яке продовжує діяти, світити і надихати», — зазначила вона.
Прем’єра переросла у подію пам’яті й вдячності. Глядачі мали можливість також придбати двотомник творів Тараса Матвіїва «Мої думки. Ритмопроза. Проза», виданий батьками вже після його загибелі.
Ця стрічка — нагадування, що пам’ять не є абстрактною. Вона жива, коли ми слухаємо, дивимось, переказуємо далі. Історії, як історія Тараса, стають світлом, яке допомагає йти вперед.
Остап Старчак
Фото Львівська обласна рада
