На екрані ожила пам’ять Героїв Крут та жертв енкаведистів 1941 року в урочищі Саліна, що поблизу міста Добромиль Самбірського району Львівської області.
Саме 29 січня, у день Пам’яті Героїв Крут, у Львові в Будинку офіцерів відбулася перша презентація документального фільму “Саліна очима нащадків”. Стрічка розповідає про страшний злочин енкаведистів: наприкінці червня 1941 року в недіючих соляних шахтах урочища Саліна, що на Прикарпатті, замордували більше трьох тисяч в’язнів тодішні перемишльської і добромильської тюрем.
Над стрічкою працювали львівський режисер Іван Скіряк, а сценарій написав член НСЖУ, НСПУ Микола Сенейко із Самбора. Тим самим реалізували ініціативу Ярослава Климовича – голови Львівської обласної організації НСЖУ.
Після перегляду в Львові документального фільму заступниця Добромильської міської ради Тетяна Терлецька і депутат Василь Деркач запропонували, що “Саліна очима нащадків” першим на Самбірщині повинен бути показаний у Добромилі. Мали право. Бо трагічні події, відображені в кінострічці, відбулися в урочищі Саліна, що недалеко міста Добромиля.
Відтак презентація відбулася у Добромилі 19 лютого в центрі культури та дозвілля. У просторій залі чисельно зібралися мешканці різного віку. Чимало було учнів. Поза увагою показ кінострічки не залишило тутешнє духовенство: о. Павло Коляса, о. Богдан Кащук, о. Андрій Устрицький, о. Роман Скалич.
Змістовною була передпрем’єрна програма, підготовлена Надійєю Шпайхер. Громадський активіст Андрій Кукура та о. Андрій Устрицький виконали пісні про Саліну, а учні – про Україну.
Запанувала тиша. Навіть крісло не скрипнуло. Затаївши подих, присутні з цікавістю вдивлялися в документалі кадри, слухали кожну фразу, слово. На екрані ожила страшна правда – наприкінці червня 1941 року, боягузами втікаючи від наступу нацистів, енкаведисти у недіючих соляних шахтах стратили понад 3 тис. українців, поляків, які буля в’язнями Перемишльської, Добромильської тюрем. Такому злочину немає прощення. Документальний фільм підтверджує, що 24 лютого 2024 року кремлівський диктатор путін на Саліну планував перетворити всю Україну. Далі її руйнує, вбиває мирних, у тому числі
дітей. На міських кладовищах з’являються гектари могил.
Не вдався путіну бліц-криг. Минулими кривдами і нинішньою війною москалі сталили націю, а в її середовищі народжуються справжні Герої. Один з них Ігор Дашко із Самбора. ЗСУ третій рік демонструють, що вони – найкраща армія світу, захищає не лише неалежність України, але й країни Європи.
Високу оцінку документальному фільму дали о. Богдан Кащук, о. Павло Куляс. Відзначали його актуальність, важливість для нинішнього та майбутніх поколінь українців. Одна із жінок підійшла, щиро подякувала і подарувала настінний календар.
Там щось для вас написано, – сказала. Прочитав: “З вдячністю для п. Миколи Сенейка. Ви -п. Миколо, успішно відповіли на виклики життя, а не ухилилися від ного. Вдячні глядачі-добромильці. 19.02.2025 р.”.
Коли під час показу прозвучав кількасекундний фрагмент державного Гімну, першими встали учні, а за ними піднялася вся зала. Втростають майбутні українці.
Серед присутніх були герої сюжетів, яких добромильчани добре знають, а тепер їх побачили на екрані. А це додавало стрічці правдивості, значущості.
У виступах наголошувалося, що документальний фільм про Саліну повинна переглянути вся Україна, а насамперед вимушені переселенці. Лише на Добромильщині їх проживає
понад триста осіб.
Чому вони та їм подібні покинули рідні обжиті домівки? Через кого втратили все набуте
майно? Хіба не хотіли жити ті, кого енкаведисти скинули в шахти? Фільм “Саліна очима нащадків” чітко дає відповідь, що ворогом України була і тепер надовгі роки, цілі століття залишиться московія. В минулому натерпілися від її орди українці, не раз з нею схрещували
мечі. Один з героїв застерігає: “Стережіться москалів…”.
І це правда. Її, правду, мають почути і побачити “наші верховні слуги народу різних партій”, українці, лиха доля яких розкидала по країнах Європи, Америки. Це скріпить їм віру в майбтнє своєї Батьківщини, до якої вони мають повернутися, як лелеки на весні до своїх гнізд, а ми в їхньому клекоті почули: “Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці…”.
Микола СЕНЕЙКО, м. Самбір.
Фото автора.
