Шановний Володимире Миколайовичу!
Відомий львівський історик Францішек Яворський ще на початку ХХ ст. у своїй книзі
«Про сірий Львів» писав: «У важкій боротьбі цін за землю немає місця для сентиментальних
почуттів. Є тільки квадратний сажень поверхні і спекулятивна ціна купівлі – шелест банкнот
приносить більше задоволення, ніж шум дерев, вкритих весняними шатами, набагато
веселіший, ніж смуток спадаючого осіннього листя».
Тепер вже 2019 рік, а ситуація набрала ще більшого зухвальства в т.зв.урбанізації
сучасного Львова «по-львівськи». Говорити, що живемо у стані війни? Так, живемо і
переймаємося цим жахіттям, але комусь до цього дуже байдуже. Нема поваги ні до культури,
мистецтва чи архітектури. Хаос, безглуздя і не повага до міста, яке навіть ще у радянський
період тодішні архітектори намагалося щось для цього міста достойного залишити. Взяти
хоча б для прикладу величезний Сихівський мікрорайон зі всією інфраструктурою,
мікрорайон «Сріблястий», достойно сформовані промислові зони, реставрація Львівського
оперного театру та ряд інших пам’яток архітектури, формування нових громадських центрів
і підцентрів, забезпечення Львова водопостачанням. І, основне, що викликає повагу до
попереднього керівництва містом, – це рятування ареалу історичної забудови у центральній
частині м.Львова, а саме реставрація дорожньої мережі вздовж вул..Руської та пл.Ринок зі
всією інженерною інфраструктурою та підключенням 45 пам’яток архітектури національного
значення до новосформованого і частково реставрованого каналізаційного колектору І це
робили істинні львів’яни – патріоти свого міста. А тепер львів’яни заговорили «про сірий
Львів» в іншому розумінні. Масове розміщення житлових будинків, пофарбованих на сіро і
побудованих «де попало», навіть на територіях лікувальних закладів та військових частин, в
охоронних зонах пам’яток національного значення, на цінних зелених масивах. І все це
свавілля твориться на протязі останніх десяти років. Доречно б було зняти черговий сюжет
про сучасний сірий Львів у реальному відображенні з коментаріями провідних фахівців.
Звертаємось до Вас, як до відомого і досвідченого архітектора з багаторічним стажем, з
приводу чергового ганебного факту, що стосується порушення авторського права та
професійної етики в архітектурній діяльності.
І так, в 1978-79 рр. у Львові на вул. Володимира Великого(кол.вул.Артема), по
індивідуальному проекту, було споруджено спеціалізований магазин «Океан» (авторський
колектив у складі архітекторів В.Каменщика і Я.Мастила, а також відомого львівського
художника В.Патика-автора панно), архітектура якого стала окрасою нашого міста. Об’єкт
був відзначений нагородами та відзнаками.
На даний час цей об’єкт стає приватною власністю і «новоспечений замовник», ігноруючи
вимогами щодо об’єкту на який поширюється збереження авторського права, при повному
сприянні владних структур, починає розробляти новий проект на основі, виданих міським
архітектором, містобудівних умов та обмежень. Ми, ще живі автори проекту, в минулому –
головні архітектори міста, не можемо змиритися з таким підходом до архітектурно-
планувальної діяльності у місті. Розуміємо, архітектура, як адвокат майбутнього, повинна у
першу чергу забезпечувати зв’язок минулого, сьогодення і майбутнього, але у спосіб
виважений і професійний. Те, що твориться у нашому місті, потребує невідкладних змін і
впливу на міжпрофесійну комунікацію і взаєморозуміння з владою, суспільством і групами
інтересів.
Порушувати авторські права не дозволимо!
Шановний Володимире Миколайовичу, просимо Вас, як від нашого імені, так і широкого
кола професійних архітекторів нашого краю, розглянути дану проблему на розширеному
засіданні НСАУ із залученням до обговорення дружніх нам європейських спілок,
залучивши до розгляду авторитетних та відомих архітекторів, як Україні, так за її межами, а
не кулуарного розгляду на місцевому рівні. Тема надзвичайно гостра і стосується кожної
творчої особистості.
Без творчості і культури не буде авторитетної України!
З повагою
Архітектори В. Каменщик
Я. Мастило
Секретарю Львівської міської ради
п.Забарило А.Ю.
Шановний Анатолію Юрійовичу!
Ми не так багато знаємо про життя українців в еміграції в кінці XIX cт. і на початку
ХХст. Тоді Україна жила у збірках Шевченківського кобзаря, творах Івана Франка,
Василя Стефаника, Лесі Українки, релігійних творах та повчаннях. Там, за океаном,
була міцна українська спільнота, яка прагнула кращого життя не тільки для себе на
чужині, а прагнула бути сильною, розвинутою та економічно зростаючою. Виростала
вона у невтомній праці діаспори та духу українських прометеїв на батьківщині.
Серед таких особистостей був видатний вчений, дослідник, професор Львівського
університету Йосиф Олеськів. Його наукові праці і дослідження стосувалися саме
вивчення умов життя та праці українців-емігрантів на чужині, в канадських
преріях.На цей час Йосиф Олеськів був рупором проблем українців, що було високо
оцінено урядовцями Канади. Однак, в Україні його наукова діяльність ще належно не
оцінена і не відзачена, а тому громадське об’єднання «СТАВРОПІГОН» виступило з
ініціативою вшанувати пам’ятною таблицею професора Йосифа Олеськіва на будинку
№15 на вул.Глібова у Львові, де він проживав і працював.
В звязку з цим прсимо просимо надати дозвіл на розміщення меморіальної таблиці на
фасаді будинку №15 на вул. Глібова та передбачити співфінасуванняя робіт по її
встановленню.
Орієнтовна вартість робіт – 70-80 тис. грн
Автори проекту меморіяльної таблиці: скульптор – Володимир Гончарук; архітектор
– Олександр Ярема
Шановний пане Голово!
Анекдот:
- Як живеш?
- Як жолудь на дубі.
- А що би це значило?
- Вишу на дереві і не знаю коли впаду,
а як впаду то не знаю яка свиня мене з’їсть;
і нема кому пожалітися, бо навколо кругом дуби.
На неодноразові звернення до виконавчих служб міста з приводу знесення старого
ветхого дуба, який розміщений на моїй приватній земельній ділянці, вже більше
року на наші числення аргументовані листи отримуємо звиклі і байдужі відписки.
Які тільки служби не залучалися до вирішення питання зносу цього злощасного
дуба, який вже у сучасному урбанізованому середовищі приносить лише шкоду.
Суть нашого звернення була спрямована саме до виконавчих комунальних служб
міста, бо зрізка такого дерева повинна виконуватись спеціалістами з дотриманням
техніки безпеки, а саме необхідно вирішити перекриття проїзду та пішохідного руху
на прилеглій вул.Воробкевича та прибудинкових територій, забезпечити евакуацію
припаркованого автотранспорту, бо кругом розміщені проїзди та пішохідні шляхи.
Звичайно, що ми попереджували, що витрати по зрізці дерева беремо на себе. Однак,
ніхто з цих служб не врахував того, що дуб знаходиться безпосередньо на нашій
приватизованій ділянці і наносить шкоду, як нашій території, так і суміжним
ділянкам, а також і проїзжій частині вул.Воробкевича. Корневина дерева руйнує
ґрунтовий та поверхневий шар усіх ділянок, руйнує конструкції огорож та
прилеглих споруд, затінює і так обмежену частину ділянки. У вітрову, дощову чи
сніжну пори року наносить шкоду усім.
Звичайно, що у місті треба боронити кожне зелене насадження, але на підставі
здорового глузду. Поруч знаходиться територія Кайзервальду і Шевченківського
гаю і проаналізуйте скільки там дерев зрізано, хоча саме там вони могли бути
збереженими.
Ця історія з цим, на перший погляд красивим дубом, переходить в ситуацію
анекдотичну. То нащо ж нам такі служби і така влада, яка нічого не вирішує та вже
настільки забюрократизована і зухвала, що лопається терпець.
Цей кричущий лист з бюрократичними відповідями служб та профільних комісій
міста змушені розмістити на вебсайті та у засобах масової інформації. Може хоч в
такий спосіб знайдемо розуміння і підтримку громад.
«Тримаймося разом, як жолуді на дубі, щоб ніяка свиня нас не з’їла»
P.S. Додатки:
Відповіді служб на наші звернення.
З повагою
Мешканці буд.№ 3 на вул.. Воробкевича
