Без категорії Наголос

18 лютого Герою України , журналісту, добровольцю, лейтенанту Тарасу Матвіїву, мало б виповнитися 32 роки.

“ЗА УЧАСТЬ У ПРОТЕСТІ МОЖНА БУЛО ЗАЛИШИТИСЯ БЕЗ РОБОТИ НА ДЕРЖАВНОМУ ТЕЛЕКАНАЛІ”Спогади матері !

Його рішення стати журналістом ми сприйняли “на ура”. Тим більше, що журналістика – це була і моя юнацька мрія. Не склалося… Я стала вчителем. Зате дуже втішилась, що син наче втілює мою давню мрію!

Та ще раз повторюсь: тому що тоді в Україні панував мир. Ми й подумати не могли, що за якихось кілька років почнеться таке кровопролитне протистояння… Тому далі розмов про військову професію справа не зайшла.

Як альтернативу він розглядав хіба що історичний факультет, адже цікавився історією України. Вона йому боліла… Він до дір зачитував книги саме на українську тему, потім ставив питання – не раз такі, що я сама бралась до книг, щоб знайти відповіді. Так ми вчили історію України разом, бо, на превеликий жаль, моє покоління виросло на брехливій совєцькій “історії”… І я завдячую саме синові за свою любов до України та біль за всі її поневіряння та втрати.

Не дивно, що такий палкий патріот опинився в Українському Домі серед протестувальників щодо злочинного мовного закону. Це був 2012 рік. На той час Тарас вже другий рік поспіль жив і працював у Києві, спочатку на каналі НТН, згодом – на ТРК “Ера” та опозиційному тоді ТVI. У нього все складалося добре, поступово він будував телевізійну кар’єру, обростав друзями-телевізійниками, йому подобалась робота над новинними сюжетами, він мріяв згодом створити власний проєкт на телебаченні, мріяв зняти фільм… Але почався протест. Вдень Тарас працював, а після роботи одразу йшов туди. Він мало про це розповідав, бо розумів, що ми хвилювалися за нього… За тодішньої влади за такі дії можна було щонайменше залишитись без роботи, бо якраз тоді Тарас працював на каналі “Ера”, який був державним. Думаю, що саме це і стало причиною переходу його вже зовсім скоро, а саме наприкінці того року, на опозиційний до влади TVI.

Коли він приїхав додому і повідомив про своє рішення – очі його сяяли. Це був вогонь передчуття свободи – свободи слова! Це було його. Але потім почалася Революція Гідності… І все. Буквально з перших днів він був там.

Фрагменти спогадів матері Тараса Матвіїва для “censor.net”