Інститут демократії чи комерційний проект?Чого чекати від суспільного мовлення в Україні.

0
45

29 січня у прес-залі Львівської обласної організації НСЖУ відбувся круглий стіл за участі телерадіожурналістів  Філії ПАТ”НСТУ” “Львівська регіональна дирекція ,громадських діячів ,ветеранів журналістики ,науковців  ,де обговорювалось звернення  первинної журналістської організації ТРК”Львів” до  Львівських журналістів з проблемами непрозорості у формуванні контенту мовлення , кадрового підбору журналістів ,утиску свободи слова .

 

                                Лист – звернення до НСЖУ

 

Звернутися до професійної спілки журналістів нас змусили події, що відбуваються у філії ПАТ «НСТУ»  «Львівська регіональна дирекція». Під гаслом оптимізації та реорганізації, що триває вже кілька місяців у системі «НСТУ», відбувається практичне знищення колективу та регіонального мовлення. За задумом авторів реформ суспільного мовника, в регіоні залишаються в ефірі лише ранкові розважальні програми, випуски новин та вечірня розмовна півгодинна програма. Все інше – непотріб. Так само, як і люди, що створювали ці програми. Натомість, для перегляду регіональному глядачеві пропонуються або ж архівні телепередачі, створені тепер вже неугодними працівниками, або ж «секонд-хенд» з  UA: Перший – «Надвечір»я», «Фольк-мюзік», «Лайфхак українською» і т.д. Відповідно до стратегії розвитку  суспільного мовника, під скорочення підпадає більш як 70 відсотків усіх працівників  Львівської регіональної філії. Як знущання виглядає пропозиція вакансій, до прикладу, в Києві із посадовим окладом 4 800грн. чи в Краматорську Донецької області, або ж 0,5 такої ж декретної ставки у Івано-Франківську.

Процес  реформування та відбору на штатні посади відбувався не прозоро, тишком-нишком від  більшої частини працівників, за принципом особистої відданості. Як результат – розкол колективу на «наших» і «не наших». Не кажучи вже про численні порушення, коли повідомлення про майбутнє вивільнення вручалися єдиному годувальнику сім»ї, працівнику-інваліду чи обом із подружжя, на утриманні яких є малолітні діти. Така собі «зачистка території». Аргумент таких дій простий – скорочення бюджетного фінансування. Міф про залучення вивільнених працівників до співпраці через конкурс проектів так і залишається міфом – ні положень про конкурс, ні умов , ні вимог до проектів, які мали би виготовлятися з 2 квітня . За таких обставин вважаємо за необхідне підтримати вимоги, викладені в листі наших колег з філії ПАТ «НСТУ» «Волинська регіональна дирекція» про скасування заходів щодо масового вивільнення працівників регіональних філій, що має завершитися до 02.04.18р. та визнання недійсними рішень Правління ПАТ «НСТУ» з цього приводу.

 

 

Журналістський колектив  (тепер уже вивільнений)  філії ПАТ «НСТУ»  «Львівська регіональна дирекція»

Свою позицію щодо створення суспільного мовлення висловила і конфедерація журналістів України .

 

     ІНСТИТУТ ДЕМОКРАТІЇ  ЧИ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОЕКТ?

    Заява Конфедерації журналістських організацій України Про Суспільне мовлення

 

Ідея становлення суспільного мовлення як необхідного атрибуту громадянського суспільства беззастережно правильна. В західних країнах процес трансформації державного мовлення у суспільне відбувався у 60-ті роки минулого століття, коли там у післявоєнний період постали потужні державні інституції, сформувалися естетичні ідеали  європейського культурного розмаїття. В сучасній українській історії часів незалежності перманентно точилися дискусії стосовно реформування державних засобів масової інформації на тлі агресивного грабунку національного інформаційного ресурсу  політико-олігархічними кланами з виразним російським  спрямуванням. Після Революції гідності під тиском заангажованого вузького кола грантокористувачів та сумнівної домовленості політичних груп Верховна Рада України ухвалила закони стосовно  роздержавлення  ЗМІ,  зокрема і щодо становлення суспільного мовлення. В результаті, згідно з пресловутими політичними квотами, уся державна сфера електронних засобів масової інформації була віддана на відкуп одній з політичних сил. Згодом вибори очільників суспільного мовлення узаконили під благозвучними гаслами специфічне реформування потужного національного інформаційного ресурсу, а насправді його руйнування в умовах російської воєнної агресії.

Практика трансформації телерадіомовлення, на наш погляд, порушує конституційні права громадян на інформаційну безпеку. Після кількарічного підготовчого та  першого етапу так званого реформування систему роботи національних ЗМІ в особливий період, під час техногенних катастроф, надзвичайних ситуацій, воєнного стану, фактично зруйновано.

Суспільне мовлення виключено з процесу інформаційної протидії російській агресії, в якій інформаційно-пропагандистський складник відіграє провідну  роль. Окупація Криму, частини території Донбасу – це наслідок, насамперед, впливу російського  «зомбоящика», який через недалекоглядність влади та лібералізм національного законодавства десятиліттями панував в українському інформаційному просторі. В умовах реальної війни відсутність системно продуманої державної стратегії інформаційного розвитку, політики Державного комітету телебачення та радіомовлення, Міністерства інформаційної політики, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення і витрати мільярдів гривень державного бюджету на створення суспільного мовлення, які йдуть фактично, в пісок, – це шлях до  інформаційного самознищення. Кроками у цьому напрямі є й те, що в результаті дивної оптимізації, задуманої ідеологами «реформ» з інформаційного поля зникає, як структура, Донецька телерадіокомпанія, що мала б відігравати особливу державотворчу, інформаційно-пропагандистську роль у регіоні.  Так само неприпустимим є нищення найпотужнішого мовника – Національної радіокомпанії України, донедавна самодостатньої суспільної інституції з особливим статусом національної установи.

Український досвід «реформування» державних електронних ЗМІ свідчить про ігнорування місії суспільного мовника – задоволення інформаційних потреб усього соціуму. У програмній сітці першого суспільного немає системного бачення виробництва інформаційного продукту для молодіжної, дитячої аудиторії, програм евристичного, культурологічного характеру, відновлення історичної пам’яті, пропаганди духовних скарбів, української пісні – своєрідного коду нації. Програмна політика формується еклектично, за принципами мозаїчної свідомості, що абсолютно не властиве українській ментальності. Окрема тема – якісна характеристика інформаційної продукції, яка ані за смисловими, ані за естетичними параметрами не відповідає потребам українського суспільного мовника, віддалена від національного духу, часто з чужинськими акцентами. Трансформація головного каналу Українського радіо в розмовний формат з мавпуванням стилю «ефемівських» станцій, руйнуванням традицій  художньо-публіцистичного мовника з глибокими, кореневими духовними символами – це знищення  унікальної інформаційної  культури, ефективного інструменту націотворення.

Відсутність ціннісно-орієнтаційної парадигми в запропонованій   моделі суспільного мовника означає  очевидну  неспроможність «реформаторів» осмислити місце України в сучасних  цивілізаційних процесах. Абсолютно очевидно, що досвід становлення суспільного мовлення в країнах усталеної західної демократії не можна буквально  переносити в українські реалії з важкими соціально-психологічними  рудиментами  радянської імперії, особливостями національного розвитку в постколоніальний період, ментальними та історичними традиціями  світоглядного  характеру. Завдання і місія українського  суспільного мовника – захист інформаційного суверенітету, налагодження громадянського діалогу як фактора соціальної стабільності та рівноваги,  максимальне задоволення інформаційних потреб громадян, їх художньо-естетичних смаків, формування нової людини з глибоким внутрішнім українським світом.

Наступний тривожний урок становлення суспільного мовлення – системне, поетапне  знищення національного інформаційного ресурсу як в інтелектуальному, так і в технологічному плані.  Після ефективної  операції російських спецслужб щодо руйнації національного газетно-журнального ринку, що відбувалася за схемою проникнення в український медіаресурс російських видань-клонів з доважком «в Украине» та додатками «для аборигенів», за подібною схемою почали працювати і з електронними ЗМІ. Окреме місце у цьому вбивчому логічному ряду посідає знищення попередньою владою найпотужнішого в Україні Броварського радіо-передавального центру, який був однією з підвалин інформаційного суверенітету, на що досі нинішня влада ніяк не відреагувала. Показово, що подібні Броварському Харківський, Миколаївський передавальні підприємства не були зруйновані, оскільки в імперських планах Кремля вони мали перейти, вочевидь, до «Новоросії». Тотальне скорочення внаслідок «реформування» державних ЗМІ патріотичних журналістів, професійних інженерів, техніків, операторів, режисерів, звукорежисерів, людей унікальних професій, як в Києві, так і в регіонах, – це випалювання національної духовної енергетики задля заповнення звільненого простору космополітичним начинням. Символічно, що на Хрещатику, 26, сакральному місці для національного медіапростору, української культури, де досі зберігаються унікальні духовні скарби нації в радіофондах, звідки зазвучали на весь світ колись заборонені твори Івана Багряного, Уласа Самчука,  Богдана Лепкого, правда про Голодомори, Холодний Яр, Українську Повстанську Армію, –  чиниться показовий акт наруги над духовними символами – аврально звільняють приміщення під офіси, ресторани, розважальні центри. Торговці зайшли до храму! Захмарні  зарплати з держаного бюджету  начальників суспільного мовлення та їхні заяви про нестачу коштів для поширення програм – це моральний присуд «реформаторам».

Уроки становлення суспільного мовлення свідчать, що непродумане і поспішне реформування державних медіа не відповідає національним інтересам, руйнує інформаційний суверенітет України. Нинішня модель суспільного мовлення – це комерційний проект захоплення державного ресурсу на догоду  олігархічним групам з імовірною участю зарубіжних служб. Привнесення в медійну сферу нефаховості управлінців, кланова кадрова політика призводить до зниження рівня професійності українських ЗМІ, конкурентоспроможності національного інформаційного продукту, власне до деукраїнізації національного інформаційного простору, що загрожує національній безпеці.

Виходячи з означених загрозливих тенденцій навколо роздержавлення ЗМІ,  становлення суспільного мовлення та статті 17 Конституції України, яка говорить, що гарантування інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави, Конфедерація журналістських організацій України звертає увагу Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки та оборони України на необхідність вжиття невідкладних заходів законодавчого та нормативного характеру із захисту та забезпечення суверенності національного інформаційного простору,  інформаційних прав і свобод українських громадян та суспільства в цілому, що передбачали б:

  1. створення комплексної державної програми протидії зовнішнім інформаційним загрозам, яка гарантуватиме максимальне збереження та використання національного інформаційного ресурсу як фактора національної безпеки;
  2. реформування державних органів влади, що займаються інформаційною політикою, в дієві інститути вироблення ефективних механізмів захисту національно простору та  формування  медійного поля  з акцентованими  ціннісними орієнтирами українського сьогодення;
  3. вироблення ефективного механізму роботи національних засобів масової інформації, передусім суспільного мовника, в умовах надзвичайного стану, техногенних та екологічних катастроф;
  4. проведення незалежного аудиту щодо ефективного використання коштів державного бюджету, основних виробничих фондів, матеріальних ресурсів у Національній суспільній телерадіокомпанії України;
  5. збереження в системі суспільного мовлення окремої інституції Українського радіо як національної установи зі спеціальним статусом;
  6. становлення суспільного мовлення для місцевих громад зі збереженням суб’єктності регіональних мовників на базі колишніх ОДТРК, що відповідає національним інтересам, політиці децентралізації, практиці європейської демократії.

КЖОУ, 27 грудня 2017 р.

 

 

БЕЗ КОМЕНТАРІВ